Як вивчити з дитиною числа та цифри:
порадник для батьків і вихователів 

           З числами діти ознайомлюються доволі рано. Батьки вчать малюка показувати на пальчиках кількість років навіть тоді, коли він ще не вміє розмовляти. Згодом діти чують від батьків: «Куплю тобі лише одну іграшку, морозиво, м'ячик», і практично усвідомлюють значення слова «один». Дошкільники легко засвоюють поняття  «два»: «У тебе дві брови, двоє очей, два вуха, дві руки та дві ноги». А поняття «один, два, три» закріплюються проханням: «Дай мені один кубик і два олівці». Пізніше батьки пропонують дитині: «Порахуймо, скільки в тебе пальчиків/цукерок/іграшок; скільки сходинками пройшли/дерев проминули; постав на стіл стільки чашок, скільки у тебе друзів» тощо. 

Дітям подобається лічити разом з дорослими як справжні, так і намальовані предмети. Та коли дошкільникам пропонують полічити щось самостійно, це не завжди вдається — то цифра якась загубиться, то порядок порушиться. Тож не варто поспішати давати дисформується міцна навичка лічби. 

Ознайомлювати дітей з числами і навчати лічбі слід поступово,  щоразу збільшуючи число на один. Спершу слід навчити дитину рахувати до п'яти, оперуючи різними множинами предметів чи картинок, а потім — до десяти. Щоразу, ознайомлюючи дітей з новим числом, слід вивчати й відповідну цифру. Знання цифр як зорових образів відповідних чисел убезпечить дітей від помилок. 

Аби діти ліпше засвоїли числа та цифри, слід використовувати різнотипні завдання та вправи. Вони допоможуть урізноманітнити навчальний процес і зацікавити дошкільників. 

Ознайомлюємо з цифрами

         Якщо викликати у дитини інтерес, то і процес навчання приноситиме радість. Дошкільнику буде простіше й цікавіше вивчати цифри, якщо він розумітиме їхнє призначення. Тож вихователеві доцільно розповісти про те, яким було життя людей, коли ще не було цифр. Відтак можна запропонувати дітям самим придумати подібну історію. 

          Розповідь, приміром, може бути такою. «Колись давно, коли люди ще не вигадали цифр, вони позначали кількість, відстань чи час за допомогою різних предметів: пір'їнок, ліній на піску, зарубок на дереві. Бувало, зловить рибалка дев'ять риб, а щоб показати, скільки їх, візьме у руку дев'ять паличок і піде розповідати про свій улов. Або хоче розповісти, що за вісім кроків від його будинку — струмок. Тож кладе у кишеню вісім камінчиків. Отак несе рибалка повні кишені паличок і камінців, та й ненароком сплутає, які що позначають... А сучасним людям не потрібно носити з собою стільки дрібничок, адже вони знають цифри та числа, можуть легко позначити найрізноманітніші величини. 

Окрім цього, можна повісити у дитячому куточку метрову смужку, розділену на 10 рівних частин. На кожній частині смужки різними кольорами написати цифри від нуля до дев'яти. За допомогою цієї смужки можна навчати дошкільника співвідносити кількість предметів з відповідною цифрою: «У нас є 3 апельсини — покажи число 3 на смужці». Такі прості вправи допоможуть дитині ліпше зрозуміти, що люди придумали цифри, аби позначати кількість предметів. Цифри і числа пов'язані між собою, як букви і звуки, проте одні позначають кількість предметів, а другі — звуки. 

Щоб зацікавити дитину, можна також запропонувати їй розгадати ребус із цифрами чи вивчити про них кумедний вірш. У Додатку подані авторські вірші, якими можна скористатися під час занять. 

Ребуси можуть бути такими: 

р 1 а, г 1 а, гор 1 а;
оби 2 , до Різ 2, пі 2 л;
ві 3 на, 3 тон, 3 зуб, 3 вога;
При 5;
7 я, ві 7. 

Закріплюємо порядок чисел 

Цілком природно, що під час вивчення цифр у дітей може виникнути запитання: «Чому цифри стоять саме в такому порядку?».Тож вихователь має розповісти дошкільникам, як утворилися числа,
які ці цифри позначають. Для цього варто скористатися вирізаними з паперу фігурками — кружечками, квадратами чи трикутниками. Слід покласти перед дитиною один кружечок, а поруч — цифру 1. Під першим знову покласти один кружечок, а поряд з ним ще один — маємо два. Так само слід викласти інші числа. У такий спосіб варто звертати увагу дитини на те, що кожне наступне число на одиницю більше від попереднього. А отже, числа стоять у певному порядку, який не можна порушувати. Окрім цього, діти мають зрозуміти, що цей порядок демонструє збільшення. А щоб їм легше було це усвідомити, можна порівняти збільшення у числовому ряду зі зростанням дитини: «Ось так ти ріс рік за роком», «Ось так набирав вагу», «Ось так ти йшов крок за кроком». 

Щоразу перед початком заняття варто вправляти дитину в лічбі від 1 до 10. Це допоможе їй виявити, де саме вона помиляється і що варто повторити.

Аби закріпити знання про порядок чисел, слід систематично пропонувати дітям різноманітні завдання, зокрема: 

• визначати, яке число стоїть першим — 7 чи 8, 4 чи 3;
• вставляти пропущені числа у ряд, приміром 2, 3...5, 6;
•  з'єднувати лініями у правильному порядку числа, що написані на аркуші у довільному порядку тощо. 

Перетворюємо навчання на гру

Допомогти дитині вивчити правильний порядок чисел можна за допомогою ігрової діяльності. Для цього запропонуйте їй зіграти у такі ігри, як-от: 

• «Числа заблукали» — дитина має розставити числа у правильному порядку і при цьому назвати та показати їх на смужці з числами. Можна також скористатися варіацією
  цієї гри й запропонувати дошкільнику перевірити, чи правильно рахує, скажімо, Вінні-Пух, який «ненавмисно» то пропускає якісь числа, то міняє їх місцями.
• «Лічи далі» — вихователь називає якесь число, приміром З, і обирає дитину, яка має продовжити рахунок. Для старших дошкільників гру можна ускладнити, наприклад запропонувати лічити у зворотному порядку.
• «Стань на місце!» — кожна дитина отримує картку з цифрою. Відтак учасники гри шикуються у порядку лічби. Кожен має назвати своїх «сусідів» чи сусідів іншого учасника. 

Можна виставити перед дитиною в ряд машинки або їх різнокольорові зображення й запропонувати їй відповісти на запитання: «Якого кольору сьома машинка?» або «Котрою у ряду стоїть синя машинка?» і завдання поставити, наприклад, зелену машинку другою чи сьомою. Щоб вивчити числовий ряд і навчитися впорядковувати числа, слід їх порівнювати: «Один слоник випив 6 відер води, а другий — 4. Хто більше?» 

Дитину, яка вміє лічити до десяти, слід навчити робити це в зворотному порядку. Варто показати, що тепер числа зменшуються на одиницю: «Ось так ти з'їдаєш кашу ложка за ложкою», «Ось так зменшується кількість днів до вихідних» 

Можна також поєднати вивчення цифр з творчою діяльністю. Скажімо, разом з дитиною намалювати дерево з гілками, біля кожної з яких написати певну цифру. Відтак запропонувати дитині намалювати потрібну кількість листочків на кожній гілочці. 

Дітям також подобається гра «Склади квітку». їм пропонують елементи квітки — серединки, вписана в яких цифра вказує, скільки потрібно покласти до неї пелюсток тощо.

Дитину, яка вміє лічити до десяти, слід навчити робити це в зворотному порядку. Варто показати, що тепер числа зменшуються на одиницю: «Ось так ти з'їдаєш кашу ложка за ложкою», «Ось так зменшується кількість днів до вихідних» тощо.

Покладіть на стіл, наприклад, сім кружечків і позначте їх цифрою 7. Відтак переверніть один з кружечків на рожевий бік а шість інших залишіть синіми. Запропонуйте дитині викласти цю комбінацію цифрами і зробити висновок: «Отже, 7 — це 1 та 6» тощо.

Під час занять у класі чи групі можна запрошувати до дошки групи дітей по шість-вісім осіб, аби вони одночасно писали ту саму цифру. Після завершення роботи діти мають обрати ту цифру, яка написана найліпше. Варто звернути увагу дітей на те, що зазвичай цифри слід починати писати з правого верхнього кута клітинки, а з нього опускатися вниз на середину. Потрібно також підказати дошкільнику, що 1, 4 і 7, а ще 2 і 3 схожі за написанням.А вчитися писати цифри 3, 6, 8 та 9 легше, коли вже вмієш писати нуль: нулі слід спершу написати олівцем, а перелічені цифри вписувати в середину. 

Навчаємо писати цифри 

Навчаючи дошкільника писати цифри, слід пам'ятати, що це завдання для дитини дошкільного віку — доволі складне. Тому спершу слід запропонувати дитині услід за дорослим «написати» цифру в повітрі, зліпити з пластиліну, викласти з паличок, ниткою тощо. 

Відтак зобразити її кілька разів великою на нелінованому папері, і лише потім у великій клітинці, у меншій і, нарешті, у звичайній. Ефективним є написання цифр пальцем на піску або манній крупі, насипаній у невисоку коробку, або мокрим пальцем на дошці. 

      Під час занять у класі чи групі можна запрошувати до дошки групи дітей по шість-вісім осіб, аби вони одночасно писали ту саму цифру. Після завершення роботи діти мають обрати ту цифру, яка написана найліпше. Варто звернути увагу дітей на те, що зазвичай цифри слід починати писати з правого верхнього кута клітинки, а з нього опускатися вниз на середину. Потрібно також підказати дошкільнику, що 1, 4 і 7, а ще 2 і 3 схожі за написанням.А вчитися писати цифри 3, 6, 8 та 9 легше, коли вже вмієш писати нуль: нулі слід спершу написати олівцем, а перелічені цифри вписувати всередину

Проводимо асоціації

Іноді діти пишуть цифри 3, 5, 6 та 9 у дзеркальному відображен­ні. Щоб вони навчилися писати правильно, варто давати їм рядок написаних цифр і пропонувати обвести їх різними кольорами, тобто писати по написаному. Також можна пропонувати знайти та викрес­лити неправильно написані цифри.

Найчастіше діти плутають цифри 6 і 9. Аби дошкільникам лег­ше було їх розрізняти, дорослим слід будувати асоціативні ряди — порівнювати цифри з добре відомими дітям предметами. Так, при­міром 6 — це замочок, що висить та тримається за верхню дужку, а 9 висить на цвяшку, тримаючись кільцем. Щоб діти ліпше це запам'ятали, цифри слід намалювати. Потім варто дати завдання «повісити»/намалювати замочки-шістки на двері, а дев'ятки — на цвяшки. Доцільно пропонувати дошкільникам підписувати цифрами 6 чи 9 відповідну кількість зображених предметів.

Під час вивчення цифр діти мають визначати, на що схожа та чи та цифра, а також відшукати вже відомі цифри на запропонова­них малюнках. Так, приміром, крила намальованого метелика чи вушко й щока тигреняти схожі на трійки; лебідь з круглою голівкою та витягнутою шийкою приховує в собі двійку; квітка без серединки може бути складеною з вісімок. 

Варто намагатися зробити процес навчання творчим та цікавим, адже тоді дошкільники ліпше запам'ятовуватимуть числовий ряд,цифри та досягатимуть успіхів у лічбі.

 

Адаптація дитини до закладу дошкільної освіти в запитаннях і відповідях

У якому віці ліпше розпочати навчання дитини в закладі дошкільної освіти?

До кожної дитини потрібен індивідуальний підхід, тому однозначно від­повісти на це запитання складно. Якщо дитина самостійна, розвивається відповідно до віку, то її можна сміливо довіряти вихователям уже на третьо­му році життя. Хворобливим та менш самостійним дітям ліпше бути вдома з батьками до трьох років.

Чимало батьків хочуть оформити до закладу дошкільної освіти малят, яким ви­повнився рік чи півтора. Але радимо зачекати. Адже дитина в такому віці ще потребує особливого догляду, який може забезпечити тільки мама.

Ураховуйте, що діти третього року життя легше адаптуються до умов до­шкільного закладу, ніж 4-5-річні діти.

Чому дитина вранці не хоче йти до дитсадка, а ввечері додому?

Усі батьки мріють про те, щоб дитина вранці залюбки і з гарним на­строєм бігла в дитсадок, а ввечері, побачивши маму або тата, збирала іграш­ки, прощалася з дітьми, вихователями і спокійно поверталася додому. Але, на жаль, так буває не завжди.

Легко і без сліз дитина вранці прощається з мамою/татом лише тоді, коли вже цілком адаптувалася до дитячого садка — коли образ батьків уже міцно закріпився в дитячій свідомості.

А от іти додому дитина не хоче здебільшого тоді, коли бере участь у ціка­вій грі або саме зайнята іншим видом діяльності. Якщо так трапляється часто, укладіть з дитиною угоду: ви приходите по неї ввечері і дозволяєте їй погра­тися ще 10 хвилин, щоб вона завершила усі справи й попрощалася з друзями й вихователями. Це буде чесно щодо дитини, адже навіть дорослим складно миттю відірватися від цікавого заняття. Або ж заплануйте разом якусь цікаву справу після дитячого садка: наприклад, погодувати бездомного собаку, почи­тати цікавий дитячий журнал, погратися на спортивному майданчику поряд з домом тощо.

Чи можна полегшити період адаптації дитини до нових умов? Як це зробити?

Можна й потрібно. Ось кілька порад, як це зробити.

• Намагайтеся якомога раніше тренувати систему адаптаційних меха­нізмів дитини — У жодному разі не обговорюйте у присутності дитини проблеми, пов'язані з дитячим садком. Не показуйте дитині, що ви хвилюєтеся, боїтеся або в чомусь невпевнені.
• Довідайтеся про всі режимні моменти в дитячому садку та введіть їх у режим дня дитини заздалегідь. У вихідні намагайтеся дотримува­тися такого самого режиму.     
  • Якомога раніше познайомте дитину з вихователями й дітьми у групі, куди вона незабаром прийде.
  • Завчасно формуйте позитивне ставлення дитини до відвідування ди­тячого садка. Розповідайте веселі історії із життя знайомих вам ді­тей, які ходили до дитячого садка, діліться своїм досвідом.
  • У перший тиждень відвідування дитячого садка залишайте там дити­ну на дві-три години.
  • Розкажіть дитині, що вона завжди може звернутися по допомогу до вихователя. Ім'я та по батькові вихователя постійно згадуйте під час розмов про дитячий садок. Його образ має бути позитивним у свідо­мості дитини.
  • Готуйте дитину до тимчасової розлуки з вами і давайте зрозуміти, що це неминуче, оскільки вона вже доросла. І найголовніше — по­стійно пояснюйте дитині, що вона для вас, як і раніше, найдорожча й найулюбленіша.

Як подолати переживання батьків в адаптаційний період малюка?

Насамперед усвідомте, що всі батьки дошкільників через це проходять У жодному разі не картайте себе за те, що ви робите щось погане, залишаючи дитину в дошкільному закладі. Будьте впевнені в тому, що малюк звикне до садка, що в нього з'являться там нові друзі.

Контролюйте свої емоції. Дитина відчуває ваші страхи й переймає їх. Якщо ви будете впевнені в тому, що все робите правильно, то й дитина буде спокійна

Не тримайте в собі тривоги й переживання. Обговорюйте їх із чоловіком, батьками, подругами, мамами інших дошкільників із групи, яку ваідвідує ваша дитина, педагогами дошкільного закладу.

Будьте впевнені й послідовні у своєму рішенні. І не бійтеся аргументувати його дитині.

 

Трудове виховання дошкільників

Трудове виховання дітей раннього віку - це діяльність, яка спрямована на розвиток загальних трудових здібностей, формування психологічної готовності, відповідального ставлення до праці та продуктів його виробництва, а також впливає на розумовий і фізичний розвиток дитини. Проблеми трудового виховання досить актуальні для дітей дошкільного віку, так як на цьому етапі у дитини відбувається формування особистісних якостей, умінь і прагнення до праці.

Завдання трудового виховання дошкільників

• виховання шанобливого ставлення до праці дорослих і прагнення надати допомогу;
• розвиток трудових навичок, їх удосконалення і поступове збільшення змісту трудової діяльності;
• формування у дітей позитивних особистих якостей, таких, як прагнення до праці, дбайливість, відповідальність, ощадливість;
• розвиток навичок організації роботи;
• виховання позитивних взаємостосунків в процесі трудової діяльності між дітьми - вміння працювати в колективі, в разі необхідності надавати допомогу, прихильно оцінювати працю однолітків і в шанобливій формі робити зауваження.
  
  Завдання трудового виховання можуть втілюватися в дошкільних навчальних закладах і в колі сім'ї. Заклад дошкільної освіти відіграє важливу роль в загальному розвитку дитини. Слід зазначити, що виховання дітей у дитячому садку здійснюється у відповідності з певною програмою. У суспільстві однолітків дитині легше порівняти свої трудові вміння і результати з трудовим вихованням товаришів. Також, у формуванні особистості дитини відзначається високий пріоритет сімейного виховання. Головний принцип трудового виховання в сім'ї полягає в тому, що трудова навантаження повинна відповідати віку і особистим особливостям дитини. Важливо всім членам сім'ї при виконання будь-яких домашніх справ завжди бути прикладом. Діти люблять наслідувати дорослим і відчувають величезну гордість, якщо їм доручають будинку «справжні» справи.
  Праця дітей дошкільного віку можна розділити на кілька видів:
• самообслуговування;
• господарсько-побутової працю;
• праця по догляду за рослинами і тваринами;
• ручна праця.

Особливості трудового виховання дошкільника
Особливості ставлення до трудової діяльності дитини в ранньому віці полягають у тому, що його більше приваблює процес праці, ніж кінцевий результат. Тому для дошкільника важливим зв'язок між працею і грою.
Основні методи і прийоми трудового виховання:

• допомогти дитині у визначення мети праці;
• обговорити у чому значення даної роботи, для чого і для кого вона необхідна;
• навчити розбивати роботу на етапи виконання;
• продемонструвати і пояснювати, як краще це зробити;
• пробудити і підтримувати в ході роботи інтерес до майбутнього справі;
• обговорити, що вже зроблено, а що ще можна зробити, щоб досягти кращого результату;
• заохочувати старання, інтерес дитини і прагнення впоратися з труднощами, домагаючись означеної мети;
• перевіряти та оцінювати разом з дитиною хід і результати роботи;
• залучати дитину до спільної праці, подавати приклад відповідального ставлення до справи, при цьому допомагаючи порадою чи ділом, якщо виникли труднощі;
• пробуджувати ініціативу у дитини до самостійних рішень.

Головна мета трудового виховання дошкільників - це формування особистості дитини, а також правильного ставлення до трудової діяльності. Праця розвиває у дошкільника кмітливість, спостережливість, увагу, зосередженість, пам'ять, а також зміцнює його фізичні сили і здоров'я.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ФОРМУВАНЯЯ МОТИВАЦІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ ДІТЕЙ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ

Консультація для вихователів

 

    В останні часи намітилась тенденція серед педагогів та батьків до інтелектуалізації дошкільного дитинства. Підвищена увага  до інтелектуалізації на шкоду становленню в дитини всіх необхідних новоутворень породжує парадоксальну картину: за  посиленої інтелектуалізації дошкільнят, великий відсоток дітей, які йдуть до  школи, не готові до шкільного навчання. У першу чергу проблема криється в слабкій мотивації, нерозумінні своєї нової внутрішньої позиції школяра. Не сформованість мотиваційної зрілості до нових  видів  діяльності   робить   дуже проблематичним    успішність навчання у школі. Дитині,  яка вперше  йде до школи потрібно  встановити     контакти       з незнайомими  людьми, запам’ятати та зрозуміти нові правила    поведінки,   навчитись     будувати      свою поведінку відносно нової системи  соціально заданих правил. Вступ дитини  до  школи  значить посилення     навантаження    на дитячий організм. Якщо дитина відчуває постійний стрес і тривогу, породжені незрозумілістю нової соціальної ситуації, процес адаптації дитини   до  школи значно ускладнюється. Саме   тому  необхідно звернути  увагу  на  розвиток   мотиваційної     готовності    до  навчання у школі ще в дошкільному  закладі.

Мотивація  поведінки  повинна   виникати не в наслідок пасивної  адаптації дитини до вимог  соціального  середовища,  а формуватися активно в процесі діяльності під час спілкування з дорослими та однолітками.

      Для формування позитивного відношення до школи  можна проводити аналогію між школою і дитячим садком як під часі під час виконання дітьми різних режимних процесів, так і під час занять. Так, під час виконання дітьми завдань на заняттях з різних розділів програми, підкреслювати що ці завдання подібні до шкільних, і тому їх треба виконувати сумлінно, правильно і обов’язково доводити до кінця. Тому, хто не виконав якогось завдання, можна й зауважити, що вчителька в школі була б не задоволена цим. На заняттях акцентувати увагу дітей на необхідності правильної поведінки: "Слухайте уважно. Скоро ви підете до школи, а в школі треба бути зосередженим.»

Формуванню у дітей позитивного ставлення до школи допомагають також різні режимні процеси. Наприклад, у роздягальні доречно зауважити, що слід привчатися швидко вдягатися і роздягатись, не чекаючи сторонньої допомоги бо в школі ніхто не допомагатиме – учні все роблять самі. Під час екскурсій, прогулянок за межі дитячого садка підкреслювати: "Поводитись слід так, як майбутні школярі". Вся атмосфера в групі старшого дошкільного віку повинна бути спрямована на те, щоб викликати у дітей радісне очікування, а водночас і розуміння важливості подій.

У процесі формування в дітей позитивного ставлення до школи необхідно широко застосовувати ігри на тему з шкільного життя, так як гра для дошкільників зберігає свою провідну роль. В іграх формуються важливі для майбутнього учня вміння. Наприклад, уміння поводитися на уроці: уважно слухати вчительку, починати роботу за її дозволом, відповідати лише тоді, коли запитають. Тим дітям, які не оволодівають достатньою мірою правилами поведінки на заняттях, допомога відтворення всіх цих правил у грі з ляльками чи з партнером. Правильні уявлення про школу – лише один бік справи. Важливо, щоб знання дітей не лишалися формальними відомостями. Тільки коли уявлення і знання "обростають" емоціями, у дітей формується відповідальне ставлення до майбутнього навчання. Тоді мотив "я хочу до школи" стає дійовим і переростає в справжнє прагнення.

Початком формування мотиваційної активності є поведінка, пов’язана з появою у дитини потреби в нових враженнях. При цьому необхідно відзначити, що розвиток цієї потреби не забезпечується само по собі, а йому необхідна спеціальна організація з боку дорослої людини. Виникненню навчальної мотивації сприяє формування і розвиток допитливості, розумової активності, безпосередньо зв'язаних виділенням пізнавальних задач, що спочатку не виступають для дитини як самостійні, будучи уплетені у виконання практичної діяльності. Серйозне значення у виділенні і прийнятті дітьми пізнавальних задач має навчання на заняттях у дитячому садку, де відбувається перехід від виконання завдань у формі гри або одного з продуктивних видів діяльності, до виконання завдань власне пізнавального характеру, що направляють дітей на усвідомлене виконання розумової роботи.

В системі розвитку позитивного ставлення дітей до школи велику роль необхідно відводити формуванню саме пізнавальної спрямованості. Чому ж ми так прагнемо того, аби в дитини сформувалася пізнавальна спрямованість, що ґрунтується на внутрішніх прагненнях,?

Є цілий ряд пояснень таких пе­реваг.

Результати досліджень В. Чиркова засвідчують:

1. Навчання, яке ґрунтується на внутрішній зацікавленості( пізнавальних мотивах), буде значно успішнішим, тому що при наявності такої зацікавленості ди­тина здатна працювати довше без будь-яких зовнішніх підкріплень.
2. Школярі, яких приваблює насамперед інтерес до самого процесу навчання, схильні обира­ти складніші завдання, що пози­тивно впливає на розвиток їхніх пізнавальних процесів. Учні із зовнішньою мотивацією, як правило, не одержують задово­лення від подолання труднощів під час вирішення навчальних зав­дань. Тому такі діти обирають простіші завдання й виконують лише те, що необхідно для одер­жання підкріплення. В умовах шко­ли таким підкріпленням найчасті­ше є оцінка вчителя, вдома - ви­нагорода, подарунок, похвала.
3. Відсутність внутрішнього стимулу сприяє зростанню напру­ження, зменшенню спонтанності, що справляє пригнічуючу дію на креативність дитини, тоді як на­явність внутрішніх мотивацій сприяє виявленню безпосередності, оригінальності, зростання креативності та творчості.

    У результаті проведення ряду досліджень вчені дійшли виснов­ку, що матеріальне заохочення зменшує внутрішню мотивацію. Виходячи з цього, можна припус­тити, що будь-які інші зовнішні стимули теж зменшуватимуть внутрішній інтерес до діяльності. . Аналогічні дослідження про­водили й інші автори, які вивчали вплив на внутрішню мотивацію та­ких факторів, як: уникання пока­рання; призначення терміну закінчення діяльності; нав'язуван­ня мети; ситуація змагання.

Чим більше навчальне завдання доз­воляє дитині почуватися компе­тентною та ефективною, тим ви­щою в неї буде внутрішня мотива­ція до певного виду діяльності.

Важливе місце в цьому питанні належить характеру навчальної діяльності. Вона має бути опти­мальною за рівнем складності. Якщо перед дитиною стоїть надто просте завдання, воно не викли­че в неї інтересу і внутрішньої мотивації, тому що, якою б компетен­тною не почувалася дитина, над­то просте навчальне завдання не дозволить реалізувати їй свою майстерність і не дасть змоги по­чуватися ефективною.

Надто складні навчальні завдан­ня, як і надто прості, негативно впливають на формування та зро­стання внутрішньої мотивації, оскільки не дають дитині змоги ре­алізуватися, виявити ефективність і майстерність у виконуваному, внаслідок чого руйнується почуття компетентності, знижується само­оцінка й самоповага.

Ще однією важливою умовою зростання внутрішньої мотивації є така характеристика навчальних завдань як новизна і непередбачуваність, що, як правило, викли­кає внутрішній інтерес дитини.

При побудові занять, необхідно широко застосовувати прийоми активізації мислення. Так, правильною постановкою запитань, зауважень, порад спрямовувати думку дитини на самостійне розв'язання певних завдань.

Для формування пізнавальної спрямованості дітей  можна використовувати прийом знаходження нового змісту в уже відомому. Наприклад, у звичайне зображення лісу вводити елементи яких не було раніше-зайчик, грибок під кущем, ялинку. Основна мета таких завдань-викликати в дітей реакцію на нове, розвивати вміння знаходити нове в невідомому. Такі завдання загострюють сприймання дітей, розвивають увагу, викликають задоволення.

Формувати у дітей інтерес до діяльності на заняттях допомагає введення ігрових ситуацій. Перевага ігрової форми організації учіння виступає особливо чітко, коли один і той же матеріал подається в ситуації різних мотиваційних контекстів. Результативність цієї форми постановки і розв'язання навчальних завдань пов’язана с психологічною характеристикою учіння в умовах гри. За такою організації задовольняється потреба дітей  у провідній діяльності – ігровій.

У формуванні позитивного ставлення до учіння добрі результати дає введення у навчальний процес групових ігрових і неігрових форм діяльності; використання їх спонукає до роботи малоактивних дітей.

Працюючі в колективі, дитина бачить, який інтерес викликає її діяльність в однолітків, як потрібна вона їм, тоді й сама починає цінувати свою роботу, розуміти її значення. Це сприяє включенню дітей в активну навчальну діяльність, яка поступово стає для них потрібною і цінною – так формується позитивна мотивація учіння. Для підтримки пізнавальних інтересів надзвичайно важливо стимулювати емоції, інтелектуальні почуття, їх потужним джерелом є емоційність навчального змісту. 

Оскільки серед пізнавальних мотивів першорядне значення має інтерес до знань і процесу їх набуття, організовувати навчальний процес потрібно так, щоб максимально зацікавити дітей змістом  матеріалу і самим процесом набуття  знань, умінь і навичок.

Для формування у дітей адекватної самооцінки на заняттях, велику увагу необхідно приділяти формуванню оціночно-контрольних дій, залучати дітей до результативних взаємооцінок, які формуються на основі мотивованих оцінних суджень педагога; серед виставлених малюнків відібрати найкращі і ті, де завдання виконано не зовсім правильно, обґрунтувати свій вибір та тому подібне.

І все ж уявлення про те, що можна ззовні сформу­вати мотив, є помилковим. «Мотив -складне психологічне утворен­ня, яке має вибудувати сам суб'єкт» (Є. Ільїн).Дорослий може лише сприяти цьому процесу. Існує цілий ряд науково розроблених способів підвищення внутрішньої мотивації в навчальному процесі, використовуючи які, можна уникну­ти багатьох утруднень. Для цьо­го як педагогам, так і батькам необ­хідно дотримуватися таких вимог:

1. За можливості скасувати на­городи і призи за правильно ви­конанні завдання, обмежуючись лише  похвалою.
2. Якомога менше використо­вувати на заняттях ситуацію зма­гання. Краще привчати дитину до аналізу і порівняння своїх особис­тих результатів та досягнень. Ситуацію змагання можна переклю­чити на ігрові види діяльності.
3. Намагатися не нав'язувати навчальної мети «зверху». Спільна робота з дитиною стосовно вироб­лення мети і завдань може вияви­тися значно ефективнішою.
4. Необхідно пам'ятати й пре те, що покарання за неправильне вирішення навчальних завдань є найостаннішим і найменш ефек­тивним заходом, який завжди вик­ликає негативні емоції й негатив­но впливає на ставлення дитини до навчання.
5. Намагатися уникати вста­новлення часових обмежень там, де це можливо, тому що це не лише пригнічує розвиток твор­чості, а й перешкоджає розвиту внутрішньої мотивації.
6. Стежити за тим, щоб на­вчальні завдання не лише відпо­відали віковим обмеженням, а й мали рівень оптимальної склад­ності, сприяли виявленню май­стерності та компетентності дити­ни. Регулювати рівень складності завдань, щоразу підвищуючи її.
7. Надавати дитині право ви­бору навчального завдання, не об­межуючи при цьому її свободи.
8. Бажано підбирати навчальні завдання з елементом новизни та непередбачуваності, що сприяє формуванню внутрішнього інтере­су під час його виконання.
9. І на завершення хотілося б нагадати, що підвищення пізна­вальної активності, успішне за­своєння навчальної програми стає неможливим у ситуації, коли будь-які стимули, що не стосуються навчання, стають основними.

 

 

 

 

Спостережливий вихователь: який він?

 

Спостережливість вихователя є основним засобом отримання інформації про внутрішній світ дошкільника. А розпізнавання неповторності та своєрідності кожного вихованця через безпосереднє сприймання його поведінки, дій та вчинків відіграє ключову роль у практичній реалізації педагогіки розуміння.

 

Сутність педагогічної спостережливості

Спостережливість – це якість особистості вихователя, сутність якої полягає у фіксуванні й адекватній інтерпретації істотних характерних і навіть ледь помітних зовнішніх проявів індивідуальних особливостей розвитку дітей.

Дехто може зауважити, що у процесі своєї професійної діяльності педагог постійно спостерігає за дітьми. Проте дивитися ще не означає бачити, а слухати – не означає чути. Педагогу, який прагне розвивати в собі спостережливість, важливо знати:

• сутність і значення спостережливості для своєї професійної діяльності. З одного боку, це дає змогу педагогу розширити уявлення про педагогічну спостережливість та сприяє адекватній самооцінці прояву цієї якості, а з іншого – мотивує до професійного самовдосконалення;
• зовнішні прояви індивідуальних особливостей розвитку дитини, аби сприймати й адекватно інтерпретувати її поведінку, фіксувати зміни в почуттях і вчинках, визначати причини цих змін;
• типові помилки, яких припускаються педагоги під час інтерпретації тієї чи тієї поведінки дітей, а також умови, дотримання яких дає змогу вихователю бути об’єктивним під час розуміння зовнішніх та внутрішніх проявів індивідуальних особливостей дитини.

 

Що має знати спостережливий вихователь

( за доктором психологічних наук Вірою Кузьменко)

Спостережливий педагог має володіти актуальною та різнобічної інформацією про такі аспекти розвитку дитини:

5. особистісний – моральне ставлення особистості, самооцінка, самосвідомість; особистісні якості – відповідальність, самостійність, організованість, креативність тощо;
5. інтелектуальний – розвиток пізнавальних процесів, пізнавальна активність, уміння використовувати отримані знання у різних сферах життєдіяльності тощо;
5. емоційно – вольовий – емоції та почуття, здатність зосереджуватися, докладати вольових зусиль, стримувати бурхливі емоційні реакції, довільність поведінки тощо;
5. комунікативно – мовленнєвий – характер спілкування дитини з однолітками, статусне положення  в групі, атмосфера у групі, особливості розвитку мовлення дитини тощо;
6. розвиток потребово – мотиваційної сфери – потреби та домінуючі бажання, переважні мотиви, їх ієрархія;
5. розвиток здібностей та обдарованості – загальні чи спеціальні здібності, ступінь їх розвитку та засоби вираження, провідні інтереси, уподобання, нахили;
5. темперамент та характер – тип темпераменту, провідні риси характеру;
5. сформованість навичок різних видів діяльності – ігрової, трудової, навчальної, образотворчої тощо;
5. особливості взаємодії батьків та дитиною – стиль спілкування, характер взаємодії, ступінь взаєморозуміння тощо;
5. відповідність педагогічних впливів і розвивального середовища індивідуальним потребам та можливостям кожної дитини;
5. відповідність психічного розвитку дитини віковим нормативам, сформованість готовності до навчання у школі тощо.

 

Спостережливість як основа розуміння

Спостережливий педагог може доволі чітко й точно спрогнозувати майбутні дії вихованця, спроектувати та/або скорегувати стратегію педагогічної роботи з кожним дошкільником окремо та групою загалом. Такі вміння дають змогу вихователю повноцінно реалізувати у своїй професійної діяльності виховну позицію розуміння, зокрема:

• проникати у внутрішній світ дитини; розкривати її риси, звички, схильності та здібності, потреби й інтереси, почуття й переживання, що є підґрунтям для виявлення індивідуальних особливостей і загальних тенденцій становлення особливості дитини, прогнозування її подальшого розвитку;
• розуміти причини поведінки дитини; її цілі, думки, наміри в певній ситуації життєдіяльності; розкривати зв’язки між вчинками дошкільника та їх наслідками;
• виявити особливості розвитку як окремого вихованця, так і дитячого колективу загалом; взаємодії між дітьми, їхніх стосунків тощо;
• визначати наявну модель сімейних стосунків у родинах вихованців, стиль сімейного виховання, прихильність та ставлення дитини до батьків; ефективність обраних методів і прийомів роботи з батьками;
• створювати підґрунтя для побудови особистісно орієнтованого та індивідуально диференційованого освітнього процесу; визначати дієвість використаних педагогічних методів і прийомів, ефективність створеного розвивального середовища;
• вносити ситуативні й стратегічні зміни у власну педагогічну діяльність для активізації внутрішніх ресурсів дитини тощо.

 

Функції спостережливості

З огляду на сутність спостережливості та її значення для оптимізації освітнього процесу виокремлюють такі її функції:

• дослідницька – збирання, аналізування, систематизація та класифікація інформації щодо індивідуально - психологічних особливостей дітей, таких як тип темпераменту, самооцінка, особистісні якості та інтересу тощо;
• організаторська – оптимальна організація різних видів діяльності дітей, ураховуючи індивідуальні особливості кожного дошкільника;
• стимулювальна – створення сприятливих умов для гармонійного психічного, фізичного, соціального розвитку дитини на основі отриманої інформації про індивідуальні особливості дошкільника;
• прогностична – передбачення результатів і наслідків власної професійної діяльності;
• контрольна – визначення індивідуальних особливостей розвитку дитини;
• регулювальна, або корегувальна, - виявлення розбіжностей між завданнями дошкільної освіти та станом їх розв’язання в ДНЗ.

 

Причини помилок у розумінні дитини

Результати спеціальних досліджень і психолого – педагогічний досвід свідчать, що найскладніше для вихователя – об’єктивно фіксувати поведінку, дії та вчинки дітей. Передусім це зумовлено тим, що педагог має справу зі складною психічною реальністю. Розуміння цієї реальності може супроводжуватися низкою помилок, яких педагоги припускаються неусвідомлено, зокрема таких:

• наявність у вихователя стереотипів щодо дитини, що можуть викривляти сприймання та інтерпретацію фактів її поведінки, дій та вчинків;

 (Якщо дитина з багатодітної сім’ї, то вона – сором’язлива, невпевнена, потребує більшої уваги від дорослого);

• вплив загального враження про дитину чи подію на сприймання і відтворення з пам’яті її характерних особливостей, так званий ефект ореола. У такому випадку вже сформований образ вихованця виконує роль ореола, що заважає педагогу бачити справжні риси та прояви дитини;

(Вважаючи дитину агресивною, вихователь під час спостереження прагне у всьому знайти підтвердження своєї думки).

• оцінювання об’єкта, який сприймає педагог, перебільшено позитивно чи негативно – ефект поблажливості (озлоблення);

(Під час спостереження за своїм улюбленцем вихователь звертає увагу лише на позитивні прояви, перебільшує досягнення дитини, не помічаючи її негативні дії тощо).

• оцінювання дій і вчинків вихованця усереднено через острах остаточних суджень про нього – помилка усереднення;

(Вихователь може необ’єктивно «розшифровувати» дії та поведінку дитину під час вивчення ефективності педагогічного впливу, зокрема стверджувати, що у всіх дітей все виходить, усі зрозуміли матеріал, правильно та чітко дотримуються інструкції тощо, оскільки прагне уникати можливого осуду з боку керівництва).

• спотворене сприймання поведінки, дій та вчинків дитини внаслідок приписування їй властивостей, рис, якостей або здібностей, які притаманні самому педагогу і які можуть бути зовсім не характерні для дитини – помилка проекції;

(Якщо само організованість як риса особистості розвинена в педагога на високому рівні, то він переконаний, що вона характерна і для дітей, тож очікує від них відповідної поведінки. Свою увагу педагог зосереджує на фіксуванні, аналізуванні та інтерпретації тих зовнішніх проявів вихованців, що свідчать про сформованість у дошкільників

самоорганізованості).

• схильність під час спостереження за дитиною ігнорувати або забезпечувати наявність тих її властивостей, рис, якостей або здібностей, які характерні для самого вихователя – помилка контрастності. Це призводить до нібито виявлення в дитини тих властивостей, рис, якостей або здібностей, які протилежні тим, що притаманні педагогу;

(Вихователь переконаний, що дошкільники ще не здатні бути само організованими. Тому свою увагу зосереджує на фіксуванні, аналізуванні та інтеграції тих зовнішніх проявів вихованців, що підтверджують це його переконання).

• хибне оцінювання вихователем одного зовнішнього прояву поведінки на основі аналізування іншого – помилка корекції.

(Рівень розвитку мовлення дитини педагог оцінює за його швидкістю).

 

Уникнути суб’єктивності під час оцінювання поведінки, дій та вчинків дітей педагогу допоможе дотримання низки правил.

 

Як об’єктивно оцінити поведінку, дії та вчинки дітей

Рекомендації для педагогів

Аби уникнути суб’єктивності під час оцінювання різних проявів індивідуальних особливостей дитини, вихователь має дотримуватися низки правил:

5. спиратися на інтерпретацію лише кількох зовнішніх ознак,які в сукупності є свідченням прояву тих самих індивідуальних особливостей дитини (батьків, педагогів);
5. фіксувати не лише окремо вирваний із контексту факт поведінки, дій або вчинку дитини, а й звертати увагу на загальну ситуацію;
5. бути неупередженим у процесі фіксування фактів, уникати оцінних суджень;
5. звертати увагу на гармонійну єдність зовнішніх проявів індивідуальних особливостей дитини (що говорить дитина або батьки; яка у них інтонація, міміка, постава, жести тощо), адже вербальні й невербальні прояви мають передавати єдиний психологічний зміст;
6. не довіряти першим враженням від спостережуваного явища;
5. не приписувати дитині своїх якостей і не пояснювати її поведінку з власних позицій;
5. уміти ставитися до дитини неупереджено;
5. дотримуватися принципів високої точності, глибини й повноти в процесі фіксування факту, а пізніше – його аналізування та інтерпретації;
5. помічати все істотне й важливе; бути уважним до деталей, які мають значення для правильного розуміння індивідуальних особливостей вихованця;
5. враховувати ті зрушення і зміни, які відбуваються у розвитку дитини, - стежити за тими уміннями, здібностями, які розвиваються, і тими, що не піддаються педагогічному впливу.

 

 

Формування культурно-гігієнічних навичок Культурпо-гігієнічні навики- це важлива складова частина культури поведінки. Охайність, утримання чистими обличчя, рук, тіла зумовлені не тільки вимогами гігієни, але й нормами людських взаємин. Педагоги і батьки повинні постійно пам'ятати, що прищеплені в дитинстві навички, зокрема культурно-гігієнічні, дають людині величезну користь упродовж усього її подальшого життя... Виховання у дітей навичок особистої гігієни відіграє найважливішу роль в охороні їх здоров'я, сприяє правильній поведінці в побуті, у громадських місцях. Зрештою, від знання і дотримання дітьми необхідних гігієнічних правил і норм поведінки залежить не тільки їх здоров'я, але й здоров'я інших дітей і дорослих. Під час повсякденної роботи з дітьми необхідно прагнути до того, щоб дотримання правил особистої гігієни стало для них природним, а гігієнічні навички з часом постійно удосконалювалися. Спочатку дітей привчають до дотримання елементарних правил: мити руки перед їжею, після користування туалетом, після проведення гри, повернення з прогулянки тощо. Дитині, якій виповнилося більше ніж два роки, прищеплюють звичку полоскати рот питною водою після їжі, заздалегідь навчивши її цього. Діти старшого дошкільного віку усвідомленіше повинні ставитися до дотримання правил особистої гігієни: самостійно мити руки з милом, намилюючи їх до утворення піни і досуха витирати, користуватися індивідуальними рушником, гребінцем, склянкою для полоскання рота, стежити, щоб усі речі утримувалися в чистоті. Формування навичок особистої гігієни припускає й уміння дітей залишатися завжди охайними, усувати неохайність у своєму одязі самостійно або за допомогою дорослих. Гігієнічне виховання і навчання нерозривно пов'язані з вихованням культурної поведінки. Змалечку дітей привчають правильно сидіти за столом під час їжі, ретельно, безшумно пережовувати їжу, уміти користуватисястоловими приборами, серветкою. Дітям, які чергують у їдальні, потрібно уміти не тільки правильно накрити стіл і поставити посуд, але й засвоїти, що, перед тим, як братися до виконання своїх обов'язків, необхідно ретельно помити руки з милом, упорядкувати себе, причесатися. Виховання культурно-гігієпічних навичок містить широке коло завдань, і для їх успішного розв'язання рекомендується використовувати цілу низку педагогічних прийомів з урахуванням віку дітей: •безпосереднє навчання; •демонстрація вправи з виконанням дій під час дидактичних ігор; •систематичне нагадування дітям про необхідність дотримуватися правил гігієни і поступове підвищення вимог до них. Потрібно уважно стежити, щоб дошкільники точно і чітко виконували дії, дотримувалися правильної послідовності. У молодшому віці діти найлегше засвоюють необхідні навички в спеціальних іграх. Важливо, щоб ці ігри були цікавими, могли захопити дітей, активізувати їх ініціативу і творчість. У старших групах великого значення набувають навчальні мотиви. Проте, для успішнішого формування і закріплення навичок гігієни впродовж періоду дошкільного дитинства доцільно поєднувати словесний і наочний способи, використовуючи спеціальний набір матеріалів із гігієнічного виховання в дитячому садку, різноманітні сюжетні 

картинки, символи. Під час гігієнічного виховання і навчання дітей педагог повідомляє їм різноманітні відомості: про значення гігієнічних навичок для здоров'я, про послідовність гігієнічних процедур у режимі дня; формує у дітей уявлення про користь фізкультурних вправ. Для ефективного гігієнічного виховання дошкільників велике значення має і зовнішній вигляд оточуючих. Потрібно постійно пам'ятати про те, що діти в цьому віці дуже спостережливі та схильні до наслідування, тому вихователь повинен бути зразком для них. Для закріплення знань і навичок особистої гігієни бажано давати дітям різні доручення. Навички у дітей швидко зміцнюються, якщо вони постійно закріплюються в різних ситуаціях. Найважливіше, щоб дітям було цікаво, і щоб вони могли бачити результати своїх дій. Обов'язковою умовою формування гігієнічних навичок у дітей, виховання звички до здорового способу життя є висока санітарна культура персоналу дошкільного закладу. Ще одна важлива умова - єдність вимог зі сторони дорослих. Дитина набуває гігієнічних навичок під час спілкування з вихователем, медичним працівником, помічником вихователя, і, звісно, у сім'ї. Обов'язок батьків - постійно закріплювати гігієнічні навички, що виховуються у дитини в дитячому садку. Важливо, щоб дорослі подавали дитині приклад для наслідування, самі завжди дотримувалися цих правил. ВИДИ КУЛЬТУРНО-ГІГІЄНІЧНИХ НАВИЧОК Умивання: •учити дітей закочувати рукави; •намилювати руки до утворення піни; •набирати в долоні потрібну кількість води; •умивати обличчя обома руками; •мити руки до ліктя з милом; •мити шию і вуха; •досуха витирати руки; •користуватися особистим рушником; •не струшувати воду з рук. Чищення зубів: •учити дітей набирати зубну пасту на щітку; •правильно чистити зуби щіткою; •полоскати рот. Причісування: •учити дітей зачісувати волосся, якщо воно розпатлане; •розчісувати волосся і заплітати коси; •стежити за станом волосся. Одягання: •учити дітей бути охайними; •вішати одяг на спинку стільця і складати на сидінні колготки; •зав'язувати шнурки черевиків на бантики; •зав'язувати і розв'язувати мотузочку на зимовій шапці; •застібати та розстібати ґудзики на нижньому і верхньому одязі; •зашнуровувати та розшнуровувати черевики; 

•надягати і знімати одяг; •узуватися; •самостійно або за допомогою дорослих усувати недоліки в одязі; •складати одяг правим боком; •дотримуватися раціональної послідовності під час одягання та роздягання. Чищення і миття взуття: •учити дітей очищати взуття від бруду після повернення з вулиці в приміщення; •протирати вологою ганчіркою взуття, що забруднилося; •мити взуття, не заливаючи воду всередину; •намащувати черевики кремом для взуття; •начищати черевики щіткою до блиску. Догляд за верхнім одягом: •учити дітей зчищати пил із верхнього одягу щіткою для одягу; •стежити за чистотою і привабливістю одягу. Прибирання ліжка: •учити дітей розстеляти ліжко перед сном; •складати простирадло; •розпрямляти простирадло після сну; •струшувати простирадло; •складати ковдру навпіл; •прибирати ліжко після сну. Їжа: •учити дітей мити руки перед їжею; •акуратно їсти; •брати хліб і накладати їжу в тарілку стільки, скільки з'їси; •жувати із закритим ротом; •користуватися серветкою; •правильно сидіти за столом; •користуватися ложкою, виделкою, столовим ножем; •ретельно пережовувати їжу. Пиття: •діти повинні ополоскувати склянку перед використанням; •наливати води в склянку стільки, скільки вип'єш; •пити, не обливаючись. У туалеті: •діти повинні вміти користуватися туалетним папером; •мити руки після відвідування туалету. Утримання носа в чистоті: діти повинні вміти своєчасно користуватися носовою хусткою. Зміна одягу з урахуванням погодних умов: •учити дітей одягатися тепліше, якщо похолодає; •на сонці носити головний убір; •піднімати комір за вітряної погоди; •знімати зайвий одяг, коли спекотно. Утримання особистих речей у порядку: •діти повинні завжди прибирати за собою; 

•дбайливо поводитися з кожною річчю; •класти речі на місце; •розташовувати їх таким чином, щоб було зручно ними користуватися. Перехід навичок у звички досягається систематичним повторенням їх в однакових або схожих умовах. Якщо, наприклад, дитину навчили акуратно складати кубики до коробочки або ящикаі вимагають робити це щоразу після гри, то поступово у неї закріпиться звичка, вона почне складати кубики без нагадування дорослих. Поки звичка не закріпилася, дитина потребує контролю і вказівок дорослих, а також заохочення, похвали, схвалення. Увічливість, доброзичливість, розмірене спокійне мовлення вихователя, охайний зовнішній вигляд, порядок у групі мають велике значення у формуванні культурно-гігієнічних навичок у дошкільників. ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРНО-ПГІЄНІЧНИХ НАВИЧОК У СІМ'Ї Прищеплення гігієнічних правил досягає мети, якщо підкріплюється особистим прикладом батьків та інших членів сім'ї. Дитину потрібно так виховати, щоб гігієнічні процедури стали для неї внутрішньою потребою. Поняття «особиста гігієна» містить турботу про чистоту тіла, ліжка, одягу і взуття, дотримання режиму дня, а також гігієну сну, відпочинку, їжі. Ретельний догляд за зубами і порожниною рота-важлива умова збереження здоров'я дошкільника. До3років у дитини прорізуються всі молочні зуби (їх20),у подальші7-14років відбувається повна заміна молочних зубів на постійні. Неправильний догляд за молочними зубами призводить до ураження їх карієсом: зуби чорнішають, руйнуються. Карієс молочних зубів може переходити на зуби постійні. Фахівці рекомендують із дворічного віку привчати дітей чистити зуби зубною щіткою без пасти, а з 3 років - із пастою. Для дітей-дошкільників випускають гігієнічні пасти з приємним ароматом і красивим зовнішнім оформленням. У дитячій зубній щітці відстань між пучками щетини складає 1-2 мм, а довжина щетинистої частини повинна відповідати загальній ширині 3 зубів (різців) дитини. Необхідно навчити дитину чистити зуби таким чином, щоб очищалися передня і задня поверхні зубів, а також їх ділянки для різання та жування. Для звільнення від залишків їжі міжзубних щілин дитина повинна здійснювати щіткою вертикальні рухи: під час очищення верхніх зубів - зверху вниз, нижніх - від низу до верху. Чистити зуби слід уранці (перед їжею) та ввечері (перед сном). У кожної дитини повинна бути своя зубна щітка, що відрізняється за кольором від щіток решти дітей і дорослих. Вона зберігається у вертикальному положенні в чашці, якою дитина користується під час чищення зубів. Щодня зубну щітку ретельно промивають теплою водою, заздалегідь намиливши. Після чищення зубів дитина двічі-тричі ретельно прополоскує рот теплою водою. Це необхідно робити і після кожного вживання їжі. Для того щоб уберегти дітей від інфікування, не потрібно цілувати їх у губи. Це особливо небезпечно, якщо дорослі страждають на хронічні запалення горла, ясен, мигдалин, карієсу зубів. Не можна допускати, щоб дитина звикала гризти нігті, колупатися пальцем у носі, облизувати пальці після їжі. Це не тільки непривабливо, але й негігієнічно. 

Деякі звички спричиняють порушення правильного формування зубів і щелеп у дитини: смоктання пальців або язика, прикушування губ або щік, дихання через рот, підкладення під час сну руки під щоку. З цими звичками необхідно боротися, а найкраще-попереджати їх. Правильно вихована дитина без нагадування миє руки перед їжею і після відвідування туалету, не їсть підняті з підлоги хліб, печиво, яблуко та інші продукти. Вона не їсть немиті фрукти й овочі, не бере їх брудними руками або в рукавичках. Сім'я повинна виховувати у дошкільника міцні навички щодо підтримання чистоти тіла, і перш за все - обличчя, рук і ніг. Зранку та ввечері дитина обов'язково миє проточною водою обличчя, шию, руки. Спочатку вона ретельно миє руки: змочує їх теплою водою, намилює, а потім змиває мило, повторюючи цю процедуру двічі-тричі. Потім уже чистими руками вона вмиває обличчя і шию з милом. Увечері після миття рук, обличчя і шиї дошкільник повинен вимити і ноги, потім потрібно ще раз вимити руки. Для дитини виділяються два рушники: один-для обличчя і рук, другий-для ніг. З гігієнічної точки зору неприпустимо, щоб діти вмивалися в тазу, оскільки можливим є інфікування очей, вух, слизистої оболонки носа, шкіри, обличчя. Раз на тиждень дітей купають у гарячій воді(35-37 °С)із милом. Краще користуватися душем, але за відсутності такої можливості дитину купають у ванні, завершуючи процедуру обмиванням чистою теплою водою. Після купання нігті рук і ніг підстригають. Дівчаткам, які мають жирне волосся, голову миють раз на 5-6 днів, сухе - раз на 7 днів. Зранку та ввечері дівчаток розчісують окремим гребінцем. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПАМ’ЯТКА

першочергових дій персоналу підприємств, установ та організацій у разі загрози вчинення терористичних або диверсійних актів

 

1. Заходи попереджувального характеру:

• здійснити комплексне обстеження стану надійності охорони об'єкта, посилити пропускний режим по допуску на об'єкт автотранспорту, персоналу і відвідувачів, проводити ретельну перевірку ввезеного на об'єкт майна і внесеної ручної поклажі. Для цих цілей використовувати технічні засоби (металодетектори, газоаналізатори, дзеркала для огляду автомобілів та ін.);

• вжити додаткових заходів щодо інженерно-технічної оснащеності об'єкта, додатково встановити модернізовані системи сигналізації і відеоспостереження в зонах підвищеного ризику;

• оснастити телефони об'єкта, зазначені в офіційних довідниках, автоматичними визначниками номера і звукозаписною апаратурою;

• у випадку загострення криміногенної обстановки в регіоні ввести чергування співробітників підрозділів безпеки, підсилити контроль за роботою особового складу охорони, регулярно здійснювати перевірки несення служби в денний і нічний час;

• сформувати у кожній черговій зміні охорони (у разі наявності) групи негайного реагування. У ході щоденних інструктажів уточнювати бойовий розрахунок особистого складу, що заступає па чергування, звертати особливу увагу на доведення оперативної обстановки на об'єкті, а також на необхідність посилення пильності і підвищення відповідальності співробітників;

• силами співробітників підрозділів охорони і безпеки організувати проведення систематичних обходів і оглядів об'єкта і прилеглої до нього території з метою своєчасного виявлення підозрілих предметів і запобігання закладки вибухових пристроїв, а також установки сторонніх осіб, що виявляють підвищений інтерес до об'єкта;

• регулярно проводити перевірки підсобних приміщень і територій, не допускати перекриття шляхів евакуації людей і транспорту;

• ввести в практику систематичне проведення перевірок проходження сигналів оповіщення від чергової зміни охорони до посадових осіб об'єкта;

• організувати практичні тренування зі співробітниками охорони і персоналом по діях при виникненні надзвичайної ситуації терористичного характеру;

• провести інструктивні заняття з персоналом про порядок дій при прийомі телефонних повідомлень з погрозами терористичного характеру і правилах поводження з письмовими анонімними матеріалами;

• при укладанні договорів оренди приміщень об'єкта обов'язково включати умови, що дають право підрозділам безпеки здійснювати перевірку зданих в оренду приміщень;

• здійснювати заходи щодо більш ретельного підборові персоналу об'єкта, у тому числі допоміжного складу. Більш ретельно здійснювати перевірку і допуск на об'єкт фахівців сторонніх організацій.

2. При виявленні підозрілого предмета на об'єкті:

• точно визначите місце перебування підозрілого предмета;

• опитуванням заявника й очевидців установити час виявлення предмета;

• зафіксуйте установчі дані осіб, що знайшли предмет, і забезпечте їхню присутність до моменту прибуття оперативно-слідчої групи правоохоронних органів;

• дайте вказівку не наближатися, не торкати, не розкривати, не переміщати знахідку, не заливати її рідиною, не засипати піском і фунтом, не користуватися радіо- і електроапаратурою, переговорними пристроями;

• організуйте евакуацію персоналу, використовуючи маршрути, віддалені від місця перебування підозрілого предмета;

• дайте вказівку співробітникам охорони оточити місце розташування предмета та знаходитися на безпечній відстані від нього;

• при необхідності організуйте відключення побутових і виробничих комунікацій газу, води й електрики;

• повідомите про подію правоохоронні органи, викличте на об'єкт машини швидкої допомоги і аварійних служб;

• не знижуючи рівень охорони об'єкта, забезпечте можливість безперешкодного проходу або проїзду до предмета співробітників і транспорту оперативно-слідчої групи;

• надайте можливість фахівцям оперативно-слідчої групи опитати заявника та інших осіб, що підходили до підозрілого предмета;

• підсильте контроль за роботою особового складу охорони по всьому об’єкту.

3. При надходженні погрози по телефону:

Телефон є засобом зв'язку, який найчастіше використовують як злочинці (для передачі повідомлень про закладені бомби, захоплення людей і пред'явлення політичних або інших вимог), так і «телефонні хулігани», які висловлюють завідомо неправдиві погрози. Приймаючи анонімне телефонне повідомлення про можливе здійснення актів тероризму необхідно пам'ятати, що вони несуть важливу криміналістичну інформацію, тому в розмові з анонімом необхідно запам'ятати і зафіксувати якнайбільше даних. Зокрема:

• зафіксувати дату, час і тривалість анонімного повідомлення;

• місце установки телефону, на який надійшло повідомлення, його номер, приналежність конкретному підрозділу і співробітнику;

• при одержанні анонімного повідомлення спробувати «зав'язати розмову» з анонімом і з'ясувати конкретну інформацію про його особу, професію, місце перебування і, якщо можливо, схилити до добровільного відмовлення від задуманої акції;

- під час розмови вжити заходів щодо запису фонограми анонімного повідомлення, визначення номера телефону анонімного абонента шляхом використання технічних можливостей даного телефонного апарата.При відсутності таких можливостей через співробітників спробувати повідомити про анонімне повідомлення службу безпеки (службу охорони) підприємства або телефонну станцію;

 

 

 

 

• по закінченню розмови з анонімом негайно повідомити про те, що трапилося, керівникові служби безпеки (служби охорони) для прийняття ними негайних заходів до попередженню і локалізації можливих тяжких наслідків;

• по пам'яті скласти докладний опис висловлених погроз або повідомлення про передбачувані акти тероризму, а також висунутих ультиматумах та інших вимогах;

• усі дані про зміст погроз або вимог, викладених анонімним абонентом, характеристику його голосу, мови, манері викладу погроз і вймог повідомити керівникові служби безпеки (служби охорони) підприємства;

• для уникнення поширення чуток і паніки обговорювати отриману від аноніма інформацію з іншими співробітниками не рекомендується;

• при надходженні погрози на телефонний апарат з автоматичним визначником номера і звукозаписним пристроєм, відразу після завершення розмови з анонімом вжити заходів щодо збереження аудіозапису. Передбачте заходи по запису можливого наступного дзвінка зловмисника.

 

4. Вибух на території об'єкта:

У випадку вибуху необхідно негайно організувати і забезпечити виконання наступних основних заходів:

• за списком екстреного оповіщення викликати на об'єкт пожежних, швидку допомогу, рятувальників, комунальні служби (газ, електрика, тепло);

• за списком екстреного оповіщення повідомити про подію керівництво (адміністрацію) підприємства та правоохоронні органи;

• організувати евакуацію персоналу з епіцентру вибуху, зруйнованих або ушкоджених вибухом приміщень;

• до прибуття служби швидкої допомоги надати постраждалим першу медичну допомогу;

• відключити подачу електроенергії, газу, води, тепла в ушкоджені вибухом приміщення;

• оточити місце вибуху і забезпечити його ізоляцію до прибуття компетентних органів;

• при виникненні пожежі вжити заходів щодо її гасіння власними силами за допомогою наявних протипожежних засобів.

 

5. Захоплення заручників:

При захопленні людей у заручники необхідно:

• негайно повідомити про надзвичайну подію правоохоронні органи і керівництво об'єкта;

• по можливості блокувати місце події, використовуючи технічні засоби охорони;

• підвищити пильність охоронців на всіх постах. Перевести систему відеоспостереження об'єкта в режим запису;

• не вступаючи в переговори з терористами, по можливості виконувати їхні вимоги, якщо це не пов'язано з заподіянням шкоди життю і здоров'ю людей;

 

 

• забезпечити евакуацію персоналу, який знаходиться поза місцем захоплення заручників;

• припинити доступ на об'єкт людей і проїзд автотранспорту;

• вжити заходів до безперешкодного проходу і проїзду на об'єкт співробітників правоохоронних органів;

• після прибуття спецпідрозділів правоохоронних органів надати їм необхідну інформацію: схеми об'єкта, поповерхові плани, схеми розташування систем відеоспостереження, вентиляції, електропостачання та ін.;

• надалі діяти відповідно до розпоряджень керівника антитерористичної операції.

 

 

6. Одержання сигналу про евакуацію:

Якщо ви знаходитеся на своєму робочому місці, послідовно виконайте наступні дії:

• без поспіху, істерики і паніки зберіть службові документи в сейф або в шухляди столу, що закриваються на ключ;

• візьміть з собою особисті речі, документи, гроші, цінності;

• закрийте вікна, вимкніть оргтехніку, електроприлади, освітлення;

• візьміть з собою і при необхідності використовуйте індивідуальні засоби захисту (протигаз, респіратор);

• закрийте двері на ключ, ключ залишіть у замку;

• залишіть приміщення, рухайтеся маршрутами, які позначені в схемах евакуації;

• повертайтеся в покинуте приміщення тільки після дозволу відповідальних осіб.

Тренінг для вихователів

Всі ви знаєте, що провідним видом діяльності дитини в 4-6 років є гра.

Гра як провіднадіяльністьдітейдошкільноговікувідрізняється рядом особливостей.Виникнувши в ранньомудитинстві на основінаслідування і маніпулятивнихдій з предметами, вона на протязідошкільногоперіодустає для дитини формою активного творчоговідображенняоточуючогосвіту. У процесіігровоїдіяльностіприродно і ненав'язливовиховуєтьсяповедінкадітей і коригуєтьсяїхмовнафункція. Виправляється не мовленнєвепорушеннясаме по собі, а виховуєтьсямовнадіяльність у структуріігровоїдіяльності і в зв'язку з нею.

      Як метод навчаннядітей у групі,грапостає у двохвидах:

1)   власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні) та самоорганізаціїдітей;

2)      гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у нійналежитьвихователю, який є їїорганізатором.

Під час гри-заняттядітизасвоюютьдоступнізнання, у них виробляютьсянеобхіднівміння, удосконалюютьсяпсихічніпроцеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективнеопануваннязнань і вміньвідбувається в практичнійдіяльності за активізаціїмимовільноїуваги і запам'ятовування.

Оскільки більшість дошкільників  логопедичної групи мало здатні до мовленнєвого самовираження, то їх ігрову діяльність варто спрямувати на подальше розширення та збагачення словника, вправляння дитини у вживанні мовленнєвих засобів, пропонуючи їй адекватні, зрозумілі, виразні, емоційно забарвлені зразки мовлення.

В ходіроботи з дітьми в логопедичнійгрупівиховательвикористовуєрізноманітнівидиігор.

Сьогодні деякі з них ми і розглянемо.

1.     Пригадування органів артикуляції.

(Вчитель-логопед ставить присутнім запитання):

- Дітям необхідно знати, за допомогою яких саме органів вони можуть говорити, що саме допомагає їм розмовляти?

-Дайте, будь ласка відповіді на такі запитання: який головнийорганартикуляції у людини? (Язик).

- Якічастини язика виможете назвати?(Кінчик, бічні краї, спинка, корінь).

- Якіартикуляційніоргани беруть участьв утвореннізвуків?(Язик, губи, зуби, нижня щелепа, твердепіднебіння, м’яке піднебіння, голосові зв'язки, носова порожнина).

-Якутворюєтьсяголос? (Повітря проходить черезголосові зв'язки, якітозмикаються, торозмикаються).
 

2.     Артикуляційна гімнастика.

-         Формування правильної вимови - складний процес. Щоб дитина навчилася правильно вимовляти складні звуки , її органи артикуляції повинні чітко виконувати рухи , переходити від одного положення до іншого. Всьому цьому вчить артикуляційна гімнастика.

( Даються рекомендації  щодо її проведення : «Слід займатися щодня по 5-10 хвилин, вправи виконуються перед дзеркалом, повільно, потім темп збільшується, періодично дитині слід задавати питання: «Де знаходиться твій язичок ?» Всі вправи проводяться чітко фіксуючи рухи. Вправи поділяються на динамічні(рухливі) та статичні(коли ограни артикуляції знаходяться в одному положенні і не рухаються).». Учасники тренінгу переглядають презентацію «Артикуляційна гімнастика. Казка про Чарівний язичок». В ході перегляду педагоги виконують артикуляційні вправи. )

3.     Розвиток фонематичного слуху і сприймання.

-  Важливим елементом логопедичних занять є розвиток фонематичного слуху і сприймання.

-  І зараз ми спробуємо побути на місці дітей і пограти в ігри, в які наші діти граються на  логопедичних заняттях та на заняттях з розвитку мовлення.

-  Гра «Придумай риму на слово».

-  Перед вами перевернуті предметні малюнки, вам необхідно буде вибрати малюнок, поглянути, що там зображено і придумати риму на слово.

-  Гра «Хто тебе покликав?»

-  А тепер пограємо ще в одну гру. Всі учасники гри стають в коло, один учасник стоїть в колі. В нього зав’язані очі. Хтось один повинен покликати того, хто стоїть в колі. Завдання учасника в колі  - відгадати, хто його покликав.

-  Дидактична вправа «Знайдипомилку»

-  Педагогампропонуєтьсязнайтипомилку у віршованих рядках.

-  РІ к пішовгуляти в сад.

Не дійшов, боповз назад.

-  Кинула шишку на мене зозуля.

В мене на лобіз'явиласяКуля.

-  Ми з братом лісникивід роду:

Пиляєм пАлкою колоду.

-  Я вдягнувновийСалат,

А вінвиявивсь до п'ят.

-  Пригрілосонечко як слід —

І на ДніпрірозтанувДід.

-  Мені мама до сніданку

-  Подає солодкуБанку.

4.     Формування правильної вимови та дикції.

-  Щоб говорити чітко, красиво, правильно та виразно необхідно формувати правильну вимову та дикцію.

-  Гра «Хто швидше скаже скоромовку?»

-  Пропоную пограти в гру. Перед вами картки, на яких написані скоромовки, вам необхідно наосліп обрати скоромовку, і потім промовити її якнайшвидше.

5.     Ігри на автоматизацію, диференціацію  звуків.

-  А тепер перейдемо саме до постановки звуків. Адже ця робота є найскладнішим етапом формування правильного мовлення.

-  Процес постановки звуків складається з 4 етапів :

·        Підготовчого (виконуються артикуляційні, дихальні вправи)

·        Постановки звука(формуються правильні артикуляційні уклади)

·        Автоматизації звука(звук автоматизується, закріплюється в складах, словах та реченнях)

·        Диференціації звука(часто діти плутають звуки, і цей етап необхідний для того, щоб діти чітко могли вирізняти поставлений звук серед інших звуків)

-  Гра «Всюдихід» (використовується на етапі постановки звуків)

-  Пропоную пограти в гру. Перед вами на екрані всюдихід. Він буде рухатись лише тоді, коли ви будете промовляти звук [р]. А говорити цей звук необхідно лише стільки, скільки буде рухатись наш всюдихід.

-  Як я вже повідомила, автоматизація звука відіграє важливу роль  під час роботи над закріпленням звука. Автоматизуються звуки в складах, словах, реченнях.

-  Гра «Веселий снігобол» (використовується на етапі диференціації звуків)

-  Важливим етапом є і диференціація звуків. Адже є діти, які плутають звуки. Важливо вміти розрізняти звуки, і не плутатись при їх вимовлянні.

(Педагоги переглядають презентацію та грають в гру «Веселий снігобол». Гра на розрізнення звуків [з]-[с])

6.     Розвиток дрібної моторики рук.

-  Ще одним важливим етапом на кожному логопедичному занятті є розвиток дрібної моторики, адже багатьма лікарями та вченими доведено, що розвиток дрібної моторики тісно пов’язаний з розвитком мовлення – чим краще розвинені пальчики дитини, тим краще вона буде розмовляти. Для розвитку дрібної моторики використовують такі ігри – ліплення, малювання, письмо, складання мозаїки, пазлів, ігри з піском, глиною, тістом, шнурування шнурівок тощо.

-  Пропоную зараз зробити масаж рук (за допомогою горіхів, шишок, дерев’яних паличок)

-  Гра «Розімни свої пальчики, і виклади образ дитини»

-  Шановні педагоги, всі ви знаєте, що найголовніше в нашій роботі – це наші діти. Хочеться згадати слова В.О.Сухомлинського: “Щонайголовнішебуло в моємужитті? Без роздуміввідповідаю: виховання, навчання дітей, а також любов до них.»

-  Я вам пропоную трохи погратись, розім’яти свої пальчики. Вам необхідно розділитись на групи. Групи будуть виконувати завдання:

-  1 - викласти мозаїкою дитину

-  2 – намалювати дитину

-  3 – виліпити з пластиліну дитину

-  І наостанок я хочу побажати вам всім успіхів у вашій роботі, творчого натхнення, і пропоную трішки порелаксувати. (Логопед пропонує педагогам понюхати і випити фіточай і понюхати релаксаційні фіто подушечки. Все це відбувається під класичну музику ).

Значення активного відпочинку для всебічного розвитку дітей дошкільного віку

Сучасні концепції дошкільного виховання відзначають, що фізичне здоров'я - головна умова духовного і морального здоров'я. В нашій країні фізичне виховання дітей у дошкільних закладах є початковою ланкою державної системи фізичного виховання. Протягом раннього і дошкільного віку закладаються основи здоров'я, формується велика кількість життєво необхідних рухових навичок, створюються важливі передумови для дальшого фізичного розвитку і розвитку особистості в цілому. В цей період дитина швидко росте і розвивається, тому її нормальний фізичний і загальний розвиток може відбуватися лише в сприятливих умовах, які створює науково обґрунтована система навчання і виховання. Завдяки високим темпам росту і розвитку дитячий організм відзначається слабкою опірністю захворюванням і потребує надійної системи захисту. Це говорить про необхідність правильного фізичного виховання, яке має відповідати особливостям фізичного розвитку дитини і сприяти її оздоровленню.

Метою фізичного виховання є виховання здорової, життєрадісної, фізично досконалої, гармонійно і творчо розвиненої дитини.

У відповідності з віковими анатомо-фізіологічними та психологічними особливостями фізичне виховання вирішує оздоровчі, навчальні та виховні завдання. Вони спрямовані на формування у дитини раціональних, економних, обдуманих рухів; нагромадження ними рухового досвіду і перенесення його у повсякденне життя.

Щоб забезпечити належне фізичне виховання дошкільників, комплексно вирішити завдання фізичного виховання у сучасному дошкільному навчальному закладі впроваджують різні форми роботи:

? заняття;

? ранкову гімнастику;

? фізкультхвилинки;

? загартовуючі процедури;

? рухливі ігри;

? прогулянки та екскурсії за межі дошкільного навчального закладу;

? самостійну рухову діяльність;

? індивідуальну роботу;

? активний відпочинок.

Усі ці форми роботи взаємопов'язані і доповнюють одна одну. Їх доцільне поєднання, правильна організація і методика проведення у дошкільному навчальному закладі та сім'ї, забезпечують достатнє фізичне навантаження і повноцінне вирішення усіх завдань фізичного виховання.

Фізичне виховання дітей відбувається в умовах рухового режиму, тобто комплексу засобів фізичної культури, які використовуються у педагогічному процесі дошкільного закладу. Від рухового режиму, в якому живуть діти, залежить рівень їх рухової активності. А рухова активність режиму необхідна для задоволення властивої дітям потреби у рухах [61].

Одних лише занять з фізичної культури, зарядки та рухливих ігор недостатньо для повноцінного фізичного розвитку дошкільників. Марно розраховувати на пожвавлення дитячої активності, якщо збільшити час на „вільні” ігри. Адже ступінь активності у дітей не однаковий, і тому, незважаючи на вільний час, дехто з них залишається пасивним. Щоб усі діти були активними, їх рухову активність слід збільшувати організовано. Відомо, що найкращий результат дає така емоційно насичена форма організації фізичного виховання як активний відпочинок.

Активний відпочинок сприяє вирішенню найважливішого завдання фізичного виховання - оздоровлення дитини. Це завдання спрямоване на охорону життя та зміцнення здоров'я дітей. Воно сприяє гармонійному психосоматичному розвитку, удосконаленню захисних функцій організму через загартування, підвищення стійкості до захворювань та несприятливих впливів зовнішнього середовища, покращення працездатності дитини. У дітей кісткова система відносно слабка, суглоби дуже рухливі, зв'язковий апарат легко розтягується, сухожилля коротші, слабші, ніж у дорослих. У зв'язку з цим виникає необхідність допомагати правильному своєчасному окостенінню, формуванню фізіологічних вигинів хребта, розвитку склепіння стопи, зміцненню зв'язково-суглобового апарату. Крім того, треба сприяти розвиткові правильного співвідношення частин тіла (пропорцій), регулюванню росту і маси кісток.[40]

Оздоровлення дитини передбачає удосконалення діяльності серецево-судинної та дихальної систем, розвиток вміння пристосування до змін навантажень та зовнішніх умов. Для цього необхідно в процесі організації активного відпочинку розвивати у дошкільників рухливість грудної клітини, збільшувати життєву ємність легенів, сприяти тренуванню механізмів терморегуляції, забезпечувати тренування нервових процесів, удосконалювати діяльність рухового аналізатора, органів чуття [59].

Для розвитку рухової діяльності дитини дуже важливий творчий підхід. Він сприяє розкриттю потенційних можливостей дитячого організму, створює умови для реалізації свободи дій, забезпечує гармонію дитини з самим собою, навколишньою природою та соціальним середовищем.

Під дією навколишнього світу перебудовується робота організму, він починає функціонувати у режимі, який потребує найменших затрат енергії. Завдяки активізації механізмів саморегуляції головний мозок аналізує поступаючу багатопланову інформацію, удосконалює та підвищує оздоровлення організму.

Навчальні завдання предбачають формування рухових умінь та навичок, розвиток психофізичних якостей (швидкості, сили, гнучкості, витривалості, спритності, окоміру); розвиток рухових здібностей (функції рівноваги, координації рухів).

В процесі активного відпочинку дитина:

? набуває визначеної системи знань про фізичні вправи, їх структуру, оздоровчу дію на організм;

? усвідомлює свої рухові дії;

? засвоює фізкультурну та просторову термінологію (таку як: вихідне положення, колона, шеренга, вперед-назад, вліво-вправо, вверх-вниз та інше);

? отримує необхідні знання про виконання рухів, про спортивні вправи та ігри;

? дізнається про назви предметів, спортивного знаряддя, посібників, способи і правила користування ними;

? пізнає своє тіло, у неї формується тілесна рефлексія.

Займаючись на свіжому повітрі, дошкільники закріплюють знання про навколишню природу - дерева, квіти, траву, тварини, птахи. Дитина пізнає властивості води, піску, снігу; особливості змін пір року. У дошкільників збагачується словниковий запас, розвивається пам'ять, мислення, уява.

Активний відпочинок сприяє залученню дітей до великого спорту. Вони отримують знання про видатних світових та вітчизняних спортсменів, що значно розширює їх кругозір.[16]

Таким чином, реалізуючи у фізичному вихованні навчальні завдання, педагоги одночасно готують їх до навчання у школі.

Особливо слід підкреслити значення активного відпочинку як засобу, який сприяє вихованню творчої, різносторонньої та гармонійно розвиненої особистості дитини. Активний відпочинок відкриває великі можливості для морального, розумового, естетичного, трудового виховання.

При правильно організованих заняттях фізичними вправами створюються сприятливі умови для виховання позитивних рис характеру (організованості, дисциплінованості, самостійності, активності) та моральних якостей (чесності, справедливості, почуття товариськості, взаємодопомоги, вміння займатися в колективі, дбайливого ставлення до фізкультурного інвентарю, відповідального ставлення до виконання доручень), а також для виявлення вольових якостей (сміливості, рішучості, наполегливості, витримки).[35]

Активний відпочинок сприяє розумовому розвитку дітей, забезпечуючи оптимальні умови для нормальної діяльності центральної нервової системи та інших систем організму, що допомагає кращому сприйманню та запам'ятовуванню. Поряд із закріпленням знань, заняття фізичною культурою сприяють розвиткові психічних процесів (відчуття, сприймання, спостереження, уявлення, мислення, пам'яті, уяви), а також розумових операцій (порівняння, аналізу, синтезу, узагальнення тощо), виховують вміння творчо користуватися здобутими знаннями й набутими навичками у своїй руховій діяльності, виявляючи активність, самостійність, кмітливість, винахідливість.

У дошкільному віці важливо виховувати позитивні емоції, які створюють бадьорий, життєрадісний настрій, розвивати вміння швидко переборювати негативний психічний стан. Позитивні емоції сприятливо впливають на роботу всіх органів і систем організму, забезпечують швидкість та міцність формування рухових навичок та вмінь [22].

Під час виконання фізичних вправ слід розвивати здатність сприймати, почувати, розуміти і правильно оцінювати красу, витонченість, виразність рухів, поз, постави, красу костюмів, фізкультурного інвентарю, навколишньої обстановки, виховувати прагнення до естетично виправданої поведінки, непримиримість до грубості в діях, словах, вчинках.

Активний відпочинок сприяє і трудовому вихованню. У дітей зміцнюється здоров'я, формуються відповідні рухові навички, розвиваються фізичні якості, необхідні для праці. Діти опановують трудові вміння і навички, пов'язані з підготовкою приміщення чи майданчика до ігор та занять, з виготовленням і ремонтом найпростішого інвентарю, доглядом за ним, за спортивним одягом, взуттям. У них виховуються такі риси, як старанність, повага до праці дорослих.

В процесі організації різних видів активного відпочинку здійснюються такі виховні завдання:

? необхідність у щоденних фізичних вправах;

? вміння раціонально використовувати фізичні вправи у самостійній руховій діяльності;

? набуття грації, пластичності, виразності рухів;

? самостійність, творчість, ініціативність;

? самоорганізація, взаємодопомога.

Крім того, у дітей дошкільного віку виховуються гігієнічні навички, звичка до самообслуговування, допомоги вихователеві в організації та проведенні різних форм спортивних ігор.

Завдяки активному відпочинку:

? створюються сприятливі умови для формування позитивних рис характеру (організованості, скромності і т.п.);

? закладаються моральні основи особистості (почуття власної гідності, справедливості, товариськості, взаємодопомоги, відповідальності за доручену справу, вміння займатися в колективі);

? відбувається виховання вольових якостей (сміливості, рішучості, впевненості у своїх силах, витримки, наполегливості у подоланні труднощів);

? прищеплюється культура почуттів, естетичне відношення до фізичних вправ.

Активний відпочинок займає особливе місце в організації роботи з дітьми дошкільного віку. Він приносить дітям велику втіху та радість. Різноманітні види фізичних вправ: гімнастика, рухливі та спортивні ігри, спортивні вправи у поєднанні з елементарними драматизації, хореографії, співом, вікторинами, конкурсами та атракціонами - це завжди радість, веселощі, задоволення для малят. Тільки очікування радісної події здатне викликати у дитини позитивні емоції, відволікти від „входу” у хворобу (за даними В.Л.Страховської) [36]. Рухливі ігри, атракціони, конкурси, забави, сюрпризи, якими насичена програма кожної форми активного відпочинку, часто супроводжуються спонтанними комічними ситуаціями, що викликають сміх, подив, захоплення. Навіть одна ця обставина робить активний відпочинок незамінним засобом профілактики і навіть лікування різних порушень стану здоров'я дитини. Адже давно відомо, що хороший настрій, налаштування на життєстверджуючий лад має велику цілительну силу.

При підготовці і проведенні спортивних свят, розваг, днів здоров'я діти мають можливість проявити активність, ініціативу, самостійність, творчість, що сприяє розвитку їх здібностей та особистісних якостей. Під час проведення цих заходів діти одержують задоволення від участі, перемоги, спілкування, сумісної діяльності. Рухливі ігри, які складають основний зміст цих форм роботи з дітьми, більше ніж інші форми організації рухової діяльності, адекватні потребам дитини в русі і сприяють її гармонійному фізичному розвитку, розвивають координацію рухів, спритність, швидкість, виховують важливі морально-вольові якості: колективізм, уважне ставлення до товаришів та суперників, дисциплінованість.

Процес підготовки до фізкультурно-спортивних заходів об'єднує дитячий колектив, дітей і дорослих (педагогів та батьків) спільною метою і завданнями.

Позиція вихователів, інструктора з фізичного виховання, батьків в основному визначає ставлення дітей до фізичної культури і спорту. Якщо дорослі ведуть здоровий спосіб життя, систематично разом з дітьми виконують хоча б найпростіші фізичні вправи, рухливі, то й діти виростуть міцними, здоровими, любитимуть спорт.

Естетична атмосфера активного відпочинку, у якій дитина діє разом з дорослими дає їй змогу подарувати красу рухів, створити гарний настрій собі, потішити своїм виступом, радіти спільним іграм, розвагам, збагачує та урізноманітнює художньо-естетичні враження та почуття, дає можливість відчути власний успіх і вміння. Дуже важливо, щоб активний відпочинок зберіг невимушеність, безпосередність особистих проявів дітей.

Виходячи із вище сказаного, можна зробити висновок про те, що активний відпочинок сприяє зміцненню здоров'я дітей, загартуванню організму, формуванню рухових умінь та навичок, фізичних якостей, виховує любов до занять спортом, відкриває великі можливості для морального, розумового, естетичного і трудового виховання. Отже, активний відпочинок сприяє різносторонньому вихованню дітей дошкільного віку, спрямований на фізичний, інтелектуальний, духовний, емоційний розвиток, психофізичну готовність до праці та навчання у школі, підготовку дитини до життя.

ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ДИТИНОЮ

Шановні батьки,

нам би дуже хотілося, щоб цей буклет став вашим помічником.

Кожна мати та кожний батько хоче, щоб спілкування з дитиною приносило радість, щоб було взаєморозуміння і дружба. Хоча часом це нелегко. Дитина своєю поведінкою часто ставить перед батьками складні завдання: як відреагувати на спалах злості, неслухняності, що робити, якщо дитина пригнічена і невпевнена у собі, як допомогти їй налагодити контакт з однолітками, як бути, якщо ваша надмірно активна дитина не може всидіти і п'яти хвилин на одному місці... У батьків може виникати багато неприємних почуттів – злість, розчарування, безпорадність, почуття провини за те, що не змогли чомусь навчити.

Сподіваємося, що в цьому буклеті ви знайдете ті ідеї, що допоможуть вам справлятися зі складними ситуаціями, полегшать ваше життя і зроблять батьківство захоплюючим.

Про те, як спілкуватися з дитиною, можна говорити нескінченно багато. Ми виділили деякі загальні принципи, що можуть бути корисними в різних ситуаціях. І більш докладно розглянули деякі ситуації, що, з досвіду консультативної роботи з батьками, часто викликають труднощі.

Щасти вам!

Те, як ми ставимося до дитини, та й не тільки до дитини, впливає на те, чи зможемо ми знайти спільну мову, досягти взаєморозуміння, задоволення, радість у відносинах.

Що ж важливо в нашому ставленні до дитини?

Важливо приймати її. Це означає любити її безумовно. Просто тому що вона є, а не тому, що поводиться добре, відмінно вчиться, слухняна і т.д. Важливо поважати дитину як особливу людину, поважати її думку і почуття, і демонструвати цю повагу. Важливо прагнути зрозуміти, намагатися уявити себе на її місці. Важлива зацікавленість до її світу і її життя. Тоді дитина почуває себе потрібною, улюбленою. Тоді вона готова довіряти батькам, ділитися і дружити з ними.

Отже, у першу чергу, важливо наше ставлення до дитини.

Що можуть робити батьки, щоб дитина сприймала себе саму як улюблену, гарну і здібну?

‼        Більше помічати гарне в дитині, акцентувати увагу на тому, що в неї виходить, а простіше кажучи, більше схвалювати її справи і вчинки, частіше обіймати дитину, гладити, говорити їй, як ви її любите, як вона потрібна вам, як добре, що вона у вас є.

Досвід свідчить, що схвалити завжди є що, головне захотіти знайти. Спробуйте підрахувати, скільки разів на день ви похвалили дитину, а скільки разів - висловили своє невдоволення. Схвалень і заохочень у ваших стосунках повинно бути як мінімум у 2 рази більше, ніж покарань і критики. Частіше говоріть дитині «можна»,  ніж «не можна», «обережно», «не смій», «не роби», « ні» і т.д.

Такий підхід не означає, що ви не повинні сердитися на дитину чи повинні приховувати свої почуття.  Однак, варто виражати своє невдоволення якоюсь дією дитини, але не дитиною в цілому.  Можна засуджувати вчинки, але не почуття дитини. Навіть якщо дитина відчуває такі почуття як гнів, роздратування, які зазвичай вважають поганими, не засуджуйте її. Якщо вона їх відчуває, це означає, що на це є причини. Ви можете шукати ці причини самі чи разом з дитиною .

Схвалення має бути конкретним. Часто батьки бояться «захвалити», щоб дитина не стала самозакоханою, впевненою в тому, що на світі є тільки вона і її потреби. Ви можете не просто казати “ти чудовий”, “ти найкрсивіша (найрозумніша, найдобріша і т.п.)”. Хваліть за конкретні дії: «Чудово, що допоміг помити посуд, а то я б ще довго не могла відпочити», «Спасибі, що сама зібрала портфель».

Не варто хвалити тільки за «великі» справи. Вчіть дітей радіти і цінувати маленькі успіхи теж. Ви можете ввечері разом обговорювати, що гарне і радісне відбулося за день, завести щоденник успіхів, придумати разом як ви будете відзначати, якщо дитина змогла впоратися з чимось вперше у своєму житті. Наприклад, якщо дитина вперше сама дісталася додому зі школи, можна відзначити цю подію разом чимось солодким. Чи придумати будь-які інші способи разом вчитися помічати гарне.

Часто дітям важко сказати, за що вони могли б похвалити себе сьогодні чи що відбулося гарного. Вони розгублюються, говорять, що нічого такого гарного, що варто схвалення, не зробили. Тільки поступово з'ясовується, що вони допомогли другові, вдало зіграли у гру, одержали гарну оцінку, швидше звичайного змогли зібратися, побачили особливо красиве дерево, і мають ще купу гарних вражень та справ. Просто вони не звикли зауважувати на те гарне, що вони зробили.

Багато дорослих зі смутком говорять, що виросли на принципі «Якщо ти зробив чи зробила щось добре чи навіть чудове, то це нормально, так і повинно бути, якщо погане – це жахливо». А схвалень і захоплення їх діями та вчинкам вони майже ніколи не чули. Для цього треба було зробити щось надзвичайно чудове.

У деяких ситуаціях, особливо, коли відносини між батьками і дітьми стали вже дуже напруженими, батькам важко буває помітити щось гарне в дитині, хвалити її.

Наприклад, дитина не робить вчасно уроки. І починається важка війна нагадувань, критики, погроз з боку батьків і опору, відмовок, відтягування, істерик, чи просто ігнорування з боку дитини. Ви можете спробувати змінити стратегію – запитати, що цікавого відбулося за день, помітити щойно  побудовану модель машинки чи новий малюнок, складені речі, просто обійняти дитину, розповісти щось про свої справи. Можливо, з перших же ваших спроб вона і не почне ставитися до уроків більш відповідально, але це буде кроком до побудови добрих відносин, що дадуть шанс вирішити проблему.

       Ваша дитина унікальна!

Уникайте порівняння своєї дитини з іншими

Коли ви порівнюєте свою дитину з іншими, ви тим самим нібито говорите їй, що вона гірше за інших, через що знижується самооцінка дитини. Часті порівняння призводять до того, що дитина і сама починає себе весь час порівнювати з іншими не у свою користь. У дитини може з'явитися відчуття, ніби щоб вона не робила, все одно вона не стане такою, як Петро, Марійка чи ще хтось. А тоді навіщо старатися щось покращувати. І дитина починає поводитися таким чином, щоб підтвердити свій образ «недостатньо гарної».

Порівнюйте, якою дитина була вчора, і чому вона вже навчилася сьогодні, що вже робить краще, ніж раніше. Тоді ви зможете зрозуміти, як вона розвивається і чим ви їй можете допомогти.

‼        Установка на позитив

Мама десятирічного хлопчика дуже хвилюється, яким виросте її син. Вона зауважує, що він часто невпевнений у собі, йому буває важко спілкуватися з однолітками, він часто агресивний і поводить себе некеровано. Хлопець зовні і по темпераменту дуже схожий на свого батька, з яким мама давно і болісно розлучилася. Маму дуже лякає така схожість, вона боїться, що її син, коли виросте, стане поводитися так само, як і його батько. Їй дуже хочеться виховати сина відкритим для людей, товариським, сильним, впевненим у собі. Але її страх, що це не вийде, приводить до того, що вона весь час припиняє його дії, виховує «як не треба робити». В наслідок цього, хлопчик вважає себе поганим, багато чого боїться робити, привертає до себе увагу тільки негативними способами – бійкою, вередуваннями.

Що ж робити в такій ситуації? Дуже важливо говорити, як треба робити, а не як не треба. Замість фрази «Ти такий замкнений, не треба мовчати» краще сказати «Ти можеш говорити про те, що думаєш. Це чудово, що в тебе є своя думка! Мені буде цікаво її почути».

Всі батьки дуже лякаються, коли помічають, що дитина поводить себе агресивно, краде, бреше, занадто замкнена, брутально себе поводить. Та й як тут не тривожитися. Але в дійсності всі ці види поведінки є лише сигнал – щось про світ наша дитина ще не вивчила, чи чогось їй не вистачає, щось відбувається всередині неї, що змушує її поводити себе так. В усіх таких випадках перелякані батьки приділяють багато негативної уваги, намагаючись «вигнати бісів». Це приводить до того, що дитина навіть може почати посилювати негативну поведінку. Спробуйте усі свої звернення до дитині замінити з негативу на позитив.

‼        Помічайте та визнавайте особливості своєї дитини.

Ваша дитина моторна чи повільна? Стійка до стресу чи дуже чутлива? У неї більше розвинута образна пам'ять чи пам'ять на словесну інформацію? Їй краще дається математика чи малювання? Спокійна чи дуже рухлива? Може заплакати, якщо ви спокійним, але суворим, голосом зробите їй зауваження, чи ледь відреагує на ляпанець чи інше покарання. Чи потрібно дитині багато контролю, чи вона настільки слухняна і сама вміє себе тримати в рамках, що ваш контроль потрібний лише мінімально?

Кожна з цих особливостей не означає, що ваша дитина краще чи гірша за інших. Вона просто така. Навряд чи вам вдалося б зробити тихоню з дуже активної дитини – усе, що ви зможете зробити, це направляти її енергію в «мирне русло», давати їй вихід, навчити її контролювати свої дії. Якщо ви приймете те, що дитина повільна, ви зможете допомогти їй навчитися розраховувати час, щоб встигати.

Хлопчик 10 років, чутливий, мрійник, який тонко сприймає навколишній світ, який цікавиться книгами, ніжний. Його захоплюють заняття танцями, а батько вважає це заняттям лише для дівчат і хоче, щоб він ходив на боротьбу чи футбол. У тата є чітке уявлення про те, яким повинен бути майбутній чоловік. Йому дуже важко прийняти той факт, що його сина цікавить не те, що важливо було для самого батька в дитинстві. А хлопець страждає, відчуває себе неправильним, йому хочеться бути гарним в очах батька. Але, з іншого боку, йому не подобається те, що батько йому пропонує.

На консультацію звертається мама першокласниці. Жінка дуже активна, багато чого в житті сама домоглася, швидка, рухлива, напориста. Їй здається, що з її дитиною щось не так, тому що дівчинка повільно збирається, довго думає над уроками, повільно реагує. А дівчинка просто від природи повільна. Мама її увесь час намагається поквапити, в результаті дівчинка починає все робити ще повільніше, стає плаксивою, дратівливою. Вона, через особливості свого темпераменту, не може виконати вимоги мами. Від того, що її кваплять, у неї виникає перенапруга. Якщо дати дівчинці робити все в своєму темпі, враховувати її повільність при зборі в школу, вона цілком успішно з усім може впоратися.

Іноді батькам буває особливо важко прийняти в дитині ті якості, які їм самим у дитинстві приносили багато неприємностей.

Мама звертається на консультацію з приводу свого 11річного сина, що не може за себе постояти. Якщо на нього кричать, починає плакати, багато чого боїться, лякається, коли опиняється в новій ситуацію чи знайомиться з новими людьми. У мами така поведінка викликає сильне роздратування. Коли вона стала згадувати своє дитинство, з'ясувалося, що вона теж поводилася саме так, і саме так її лаяли батьки за це, обзивали «нюнею». Вона ненавиділа себе, але нічого не могла із собою поробити. Коли вона бачить ті ж якості у своєму синові, вона згадує про ті часи, про гнів батьків і своє власне невдоволення собою, і переносить усі ці почуття на сина.

А іноді батькам буває важко примиритися з тим, що дитина поводиться зовсім не так, як вони поводилися. Якщо мама чи папа в дитинстві були тихими і слухняними, їм важко прийняти рухливість, активність і самостійність дитини, і вони, скорішеза все, будуть розглядати такі якості як «розв'язність і впертість».

‼        Висувайте реальні вимоги до дитини.

Спробуйте поставитися до дітей, як до квітів – нехай вони ростуть у тому темпі, що їм задала природа. Форсувати розвиток дитини так само неможливо, як змусити квіти зростати швидше. Вимоги до дитини не повинні бути завищеними.

Досить часто відбувається так. До 6 років до дитини відносяться, як до маляти – балують, все за нього роблять, дозволяють йому вередувати, а коли настає пора підготовки до школи, вимоги істотно посилюються. Від нього починають вимагати відповідальності, самостійності, дорослості. Але звідки ж вона може з'явитися раптом? Усі ці якості варто виховувати поступово. І важливо враховувати вікові і просто індивідуальні особливості дитини.

‼        Залучайте дитину до спільного вирішення проблем.

Дітям подобається брати участь в усьому. Залучайте дитину до прийняття рішень – як провести вихідні, коли і куди піти гуляти, що подарувати мамі на день народження. Люди терпіти не можуть, коли їх змушують, але якщо людина вирішує самостійно – інша справа. Дитина почуває себе учасником, а не об'єктом примусу.

Мама 7-річного хлопчика знайшла чудовий хід, щоб справитися з постійними «канюченнями» дитини і проханнями щось йому купити. Якось раз вона посадила його і докладно обговорила з ним їхній бюджет на місяць. Вона радилася з ним, від чого, на його думку, можна відмовитися, щоб йому щось купити, скільки можна виділити на покупку дріб'язків. Чи потрібно говорити, що кількість капризів дитини різко скоротилася.

‼        Надавайте дитині можливість вибору

Для розвитку самостійності дитини й вміння приймати рішення дуже корисно надавати дитині можливість вибирати між двома способами поведінки чи дій. Замість того, щоб сказати, «Прибери машинку і конструктор», запитайте в дитини: «Ти хотів би спочатку прибрати конструктор, а потім машинку чи  навпаки?» Це дозволяє дитині контролювати ситуацію і не суперечити волі батьків.

Якщо дитина звертається до вас за порадою чи запитує про те, яке прийняти рішення, і вам дуже хочеться підказати їй, що їй робити, спробуйте втриматися від готової відповіді. Спробуйте допомогти їй прийняти рішення самостійно.

‼        Вірте у свою дитину.

Родина збиралася переїжджати на нову квартиру. Мама дуже тривожилася, що у хлопця, і так не надто товариського, можуть виникнути труднощі з пошуком друзів. На це інша мама і досвідчений психолог їй порадила для початку змінити тривогу на віру в те, що в її дитини все вийде, а тоді вже шукати способи допомогти йому.

Отже, ми поговорили про те, яке ставлення до дитини поліпшує наше спілкування з нею. Давайте тепер звернемося безпосередньо до способів спілкування з дитиною.

Які звернення дитина краще чує

Досить часто конфлікти з дитиною виникають тоді, коли дитина не чує батьківських прохань чи вказівок. Це може бути пов'язане з проблемою відносин між вами і дитиною. Наприклад, коли спілкування в основному зводиться до вимог і вказівок. Тоді дитина протестує проти цього і виявляє упертість. Чи, навпаки, коли батьки потурають дитині, не привчають її до того, що в неї є якісь обов'язки.

У той же час, важлива і форма, у якій ми просимо дитину щось зробити.

·        Позитивно формулюйте звернення до дитини.

Кажіть дитині що робити, замість того, щоб вказувати, чого не робити. Наприклад, замість: «Не дряпайся по меблям», треба сказати: «Злізь зі столу».

·        Не поєднуйте в одному проханні чи вказівці декілька.

Давайте вказівки по одній, а не всі разом. Розділяйте великі прохання чи вказівки на декілька невеликих. Наприклад, замість: «Прибери свою кімнату», скажіть: «Склади кубики в коробку», «Постав взуття в шафу».

·        Говоріть дитині точно, що потрібно зробити.

Замініть такі висловлення як «Будь гарним» чи «Роби правильно», більш точними, такими як «Говори пошепки» чи «Будь ласка, сядь за стіл».

·        Звертайтеся до дитини спокійно.

Діти повинні навчитися реагувати на нормальний тон голосу, а не на крик, авторитарний тон чи благання.

·        Говоріть чемно і з повагою.

Прохання і вказівки повинні бути чіткими і ясними, в них не повинно бути неповаги до дитини. Дуже допомагає слово «будь ласка».

·        Прохання і вказівки повинні бути такими, щоб дитина була здатна їх виконати.

Важливо, щоб прохання і вказівки збігалися з фізичними і розумовими можливостями дитини. Трирічна дитина не зможе зав‘язати самостійно шнурки, а п‘ятирічна вже спроможна це зробити. Просто так дитина не стане акуратною. Якщо до цього дитина сама не прибирала кімнату, значить в неї ще не має навичок. Її треба спочатку навчити цьому, а потім вже вимагати допомоги у прибиранні дому.

·        Використовуйте команди і накази тільки тоді, коли вони дійсно потрібні.

Прямі команди повинні використовуватись тільки тоді, коли дійсно важливо, щоб дитина їх виконала. Наприклад, в екстреній ситуації, коли хтось поранився, потрібно щось дуже терміново зробити.

·        Використовуйте вибір, коли це можливо.

Пропонуйте дитині, якщо є можливість, вибирати, що одягти – сині чи жовті панчохи, що з'їсти на сніданок, як провести час.

·        Пояснюйте, чому ви просите чи вимагаєте

Пояснення краще давати до прохання чи вказівки. Не варто їх давати між проханням і його виконанням, оскільки діти можуть намагатися втягнути батьків у дискусію, щоб не робити того, що батьки просять.

·        Хваліть!

Не забувайте похвалити і подякувати дитину за зроблене. Адже, якщо ми просимо про щось чужу людину, і вона виконує наше прохання, ми обов'язково говоримо їй «спасибі».

Давайте тепер звернемося до «особливих» ситуацій спілкування з дитиною.

Коли дитина переживає сильні почуття

(За матеріалами книги Ю.Б.Гиппенрейтер «Общаться с ребенком как?»)

Коли дитина переживає сильні почуття, їй боляче, страшно, кривдно, соромно, вона гнівається. Перше, що ви можете зробити – це дати зрозуміти, що ви “чуєте і бачите”, що вона відчуває.

Щоб дитина зрозуміла, що ви поруч з нею, готові зрозуміти її і підтримати, ви можете використовувати спосіб, що називається “активне слухання”.

Активно слухати, значить “повертати” дитині в розмові те,

що вона вам сказала, при цьому позначивши її почуття.

Ось приклади, як ви можете допомогти дитині поділитися почуттями та  більше розповісти, що саме її хвилює.

Дівчинка: Я не буду носити цей кошмар!

Мама (спокійно): Тобі не подобаються ці брюки.. (Повторення почутого)

Дівчинка: Вони ні з чим не гармонують!

Дитина: Я ніколи не буду з ним спілкуватися!

Батько: Ти не хочеш з ним водитися. (Повторення почутого)

Дитина: Так! Він обзиває мене!

Батько: Ти розлютився. (Позначення почуттів дитини. При цьому батько не засуджує різку й агресивну реакцію дитини)

·        Якщо дитина звертається до вас з чимось важливим для неї – намагайтеся приділити їй свою увагу цілком, не відволікаючись ні на що інше. Якщо дитина маленька, ви можете сісти поруч з нею. Якщо у вас немає часу зараз обговорювати з дитиною щось, скажіть їй, коли саме у вас буде можливість цілком побути з нею.

·        Не варто задавати дитині питання. Краще, щоб ваша реакція була в стверджувальній формі. Фраза, сформульована як питання, не виражає співчуття. Скоріше сприймається як розслідування з боку батьків.

·        «Тримайте паузу» - дайте можливість дитині розібратися зі своїми переживаннями, просунутися в рішенні своєї проблеми.

Чим корисне активне слухання:

§         ви показуєте дитині, що ви поруч з нею, розумієте її;

§         воно допомагає дитині самій більше розуміти себе, свої почуття,  і знаходити рішення;

§         ви показуєте дитині конструктивний спосіб вираження своїх почуттів і вирішення проблеми.

Є почуття, що прийнято вважати поганими. Наприклад, гнів чи  роздратування, особливо, стосовно дорослого (вчителя, родича, когось з батьків). Але заборона на такі почуття не може усунути самі почуття. Вони залишаються всередині і накопичуються. І періодично вириваються з такою силою, що їх вже неможливо стримати.

Активне слухання дає дитині можливість самій усвідомити свої почуття. Дитина «одержує дозвіл» на вираження таких почуттів і вчиться виражати їх конструктивно. Ви можете створювати й інші ДОЗВІЛЬНІ КАНАЛИ – дозволити дитині вдосталь покричати від злості і викричати її, побити подушку чи грушу для биття, порвати папір.

Звичайно, спочатку може бути не просто використовувати активне слухання. Адже більш звичними є такі реакції:

·        Поради, як поводитися, готові рішення - "А ти дай здачі", "Я б на твоєму місці..." – дитина не відчуває підтримки, може думати, що її почуття стосовно ситуації неправильні. Така позиція не допомагає дітям більше розповісти про свою проблему, сприяє тому, що вони ще більше замикаються в собі і своїх почуттях. Часто у відповідь на поради виникає негативна реакція, пов'язана з тим, що  наступають на бажання дитини бути самостійною. Про це краще поговорити потім, коли почуття заспокояться. Тоді варто дати пораду, поділитися досвідом, обговорити, що варто і чого не варто робити.

·        Критичні зауваження, догани, звинувачення - "З тобою завжди щось трапляється", "Сама винна!" - такі фрази звичайно викликають тільки сильну захисну реакцію і відмову від розмови, зневіру в тому, що батьки можуть почути, збільшують почуття провини, а також, призводять до зниження впевненості дитини в собі.

·        Мораль, повчання - "Треба було думати", "Навіщо ти з ними зв'язувався" - викликають у дітей почуття тиску та неповноцінності, коли з ними відбулося щось неприємне.

·        Обзивання, висміювання - "Боягуз, ти що, здачі дати не міг?", "А ти звичайно завжди правий?".

·        Випитування, розслідування - "Ні, ти все-таки скажи", "Ну чому ти мовчиш?", "Що все ж таки трапилося?" – краще, заміняти питання на стверджувальні фрази. Наприклад: «Тобі зараз важко говорити про те, що відбулося».

·        Співчуття на словах, умовляння - "Я тебе розумію" і інші подібні фрази можуть пролунати занадто формально для дитини. Іноді краще просто обійняти засмучену дитину.

Коли дитину переповнюють емоції, такі реакції заважають дитині відчути, що її розуміють. Спільним для всіх таких реакцій є те, що вони не допомагають дитині виразити почуття і залишають її наодинці зі своїми  переживаннями.

Коли батьки дуже зайняті

Майже всі батьки сьогодні працюють. Багато хто працює дуже багато і важко. Час непростий. Потрібно заробляти гроші, щоб годувати родину. Страшно втратити роботу, тому їй віддаються всі сили. Або просто робота дуже захоплює, важлива для реалізації себе. У стрімкому темпі буднів багатьом батькам важко вибрати час для спілкування з дитиною.

Дитина може використовувати різні деструктивні способи, щоб привернути до себе увагу. Давайте розглянемо, що почуває дитина, коли батьки дуже зайняті і приділяють їй мало часу і уваги. І які варіанти поведінки допоможуть і вам, і дитині.

По-перше, дитина може не розуміти, чому батьків, чи одного з батьків постійно немає. Вона може почувати себе непотрібною, самотньою, беззахисною.

По-друге, дитина має потребу в передбачуваності і стабільності. Їй дуже важко, коли батьки непередбачено затримуються чи від‘їжджають кудись.

Часто діти починають хворіти, погано вчитися, розкидати речі, красти – все тільки для того, щоб хоча б такою своєю поведінкою звернути на себе увагу.

Один хлопчик навмисно кидав взуття посередині передпокоїв, оскільки знав, як любить порядок його батько. Але це був його єдиний спосіб привернути до себе увагу, нехай і негативну, з боку батька.

§         Визначте час протягом дня чи тижня (у залежності від віку і ситуації), який ви можете присвятити своїй дитині, не відволікаючись ні на які інші справи. Дитина повинна знати – у цей час вся ваша увага належить їй і нікому і нічому іншому. 

§         Важливо дати дитині зрозуміти, що навіть коли мами чи тата немає поруч, вони пам'ятають про неї і люблять її. Ви можете подарувати йому чи їй якийсь талісман, дрібничку, що завжди буде з ним чи з нею, через яку дитина зможе відчувати вашу підтримку.

§         Спробуйте розповісти дитині про свої справи, про те, що вас захоплює в них. Тоді дитина зможе відчути свою причетність і значимість, оскільки батьки діляться з нею.

§         Намагайтеся попереджати свою дитину про те, коли в неї буде можливість вас побачити чи коли вас не буде. При цьому завжди краще, якщо є можливість, щоб дитина знала, як з вами зв'язатися у разі потреби.

Часто батьки відчувають почуття провини через те, що в них просто не залишається сил і часу на дитину. Адже крім роботи є ще інші справи: господарство, турбота про своїх батьків, потреба просто відпочити і розслабитися. Існує переконання, що «гарні батьки – це ті, котрі проводять з дитиною дуже багато часу». Звичайно, добре, коли це можливо. Але що ж робити, якщо цього часу немає? Досвід нашої практичної роботи показує, що справа не тільки в кількості. Дитині може бути досить зовсім небагато часу в день, щоб почувати себе потрібною і улюбленою батьками. Уся справа в тім, чим наповнити цей час. 

Багато дітей зі смутком говорять, що їхніх батьків цікавить тільки їхнє навчання. Багато хто просто ненавидить щовечірній допит батьків «Як справи в школі? Що ти сьогодні одержав (одержала)?». Схоже, що можливі проблеми в навчанні настільки хвилюють і лякають батьків, що вони витісняють інтерес до того, що захоплює зараз дитину, що її хвилює, що засмучує і тривожить.

Не будемо заперечувати важливість гарної освіти, але дитина не тільки учень. Спробуйте поцікавитися захопленнями дитини і спробувати в них прийняти участь, і ви побачите, що дитина більш охоче стане йти на контакт із вами. Поцікавтеся її мріями, фантазіями, емоційними переживаннями, відносинами, уявленнями про майбутнє. Якщо вас зовсім не цікавить те, що цікавить вашу дитину, допоможіть їй знайти когось (знайомих, гурток, літературу), з ким вона могла б поділяти свої захоплення, і дитина побачить в вас друга і помічника. Часто через уроки вже просто не залишається часу на відносини – розмови, ігри, обговорення прочитаного чи щось ще.

Якщо у вас декілька дітей, вкрай важливо, щоб кожний з них знав, коли в нього буде можливість поспілкуватися з батьками наодинці, без братів і сестер.

Одна мудра жінка, що виховувала сама чотирьох синів, а ще працювала і вчилася, домовилася з дітьми так. Кожний з дітей знав, що вона проводить з ним, і тільки з ним, один вихідний на місяць. Кожен хлопець знав, що це час, коли він може поговорити з мамою про те, що для нього важливо. Завдяки цьому рішенню, навіть при такому завантаженні, вона змогла зберегти відносини з кожним із синів і знайти час, щоб підтримати кожного.

Батькам про батьків

У нашому суспільстві дуже розвинутий стереотип, що, коли з'являється дитина, батьки повинні відмовитися від себе, свого особистого простору, своїх інтересів і потреб і присвятити  себе вихованню дитини.

Особливо розповсюджений цей стереотип серед жінок. Чоловіки, як правило, все ж таки зберігають свою територію. З одного боку, безумовно, народження дитини припускає обмеження для батьків. З іншого боку, навіть для самої дитини важливо, щоб батьки мали своє життя, не підкоряли себе цілковито дитині, вміли відстоювати своє право на особистий час, відпочинок, свої власні потреби. Тоді дитина вчиться поважати чужі права й має приклад того, як можна поважати свої права.

Привчайте дитину з малечку поважати право іншої людини,

в тому числі, найближчих людей – матері та батька,

на власний час і простір!

Нажаль, дуже часто матері підлітків скаржаться, що вони на дитину все життя поклали, в усьому собі відмовляли, а він чи вона не цінують, не чують, не зважають…... Отже, в результаті того, що мама забула про себе, дитина не навчилася враховувати бажання інших.

Діліться з дитиною своїми почуттями. Не завжди дитина може сама зрозуміти і правильно здогадатися про те, який у вас настрій, самопочуття, про те, що ви хочете побути наодинці із собою. Говоріть йому чи їй про це. Ви можете навіть запропонувати якісь умовні знаки, що будуть свідчити про ваш настрій чи ваші потреби. Попередьте дитину, що справа не в ній, що вона не винна, що мама чи тато зараз не спроможні грати чи розмовляти, що це тимчасово. Вам просто потрібно побути наодинці із собою, а потім ви знову зможете бути разом.

Коли ви ділитесь з дитиною своїми почуттями і проблемами, дитина скоріше навчиться ділитися своїми почуттями і проблемами з вами. Їй не потрібно буде влаштовувати істерику, для того щоб «сказати», що вона розлютилася на недостачу уваги, наприклад.

Навчайте дитину підтримувати вас. Це дуже важливо для вас обох.

Навіть якщо ви розумієте, що якось не так поводитеся зараз чи раніше не так діяли по відношенню до своєї дитини, спробуйте відсунути почуття провини. Якщо вам здається, що десь ви недозрозуміли, недоприділили увагу, недопіклувалися, недопояснили, спробуйте краще зрозуміти, подбати, приділити увагу зараз. Провина віддаляє нас один від одного, пригнічує, іноді навіть може призвести до того, що хочеться діяти ще більш брутально.

Експериментуйте, і ви знайдете нові рішення. Якщо ви бачите, що вас щось не задовольняє у спілкуванні з дитиною, залучайте свою творчість, пробуйте.

Якщо ви вдарили дитину у нападі гніву, а потім каєтеся в цьому, ви можете сказати: «Вибач мене. Це грубий і поганий спосіб показати тобі, як я розсердилася. Давай сядемо і поговоримо про те, чому тобі так важко виконувати мої прохання.»

Допомагайте дитині стати самостійною і полегшуйте власне життя. Пам‘ятайте, що варто бути уважними до того, на якому етапі розвитку своїх здібностей і можливостей знаходиться ваша дитина. Визначте:

·        що дитина вже в стані робити самостійно;

·        що може робити сама, але ще має потребу у вашій підтримці і допомозі;

·        що ще не може робити, але ви б хотіли, щоб у найближчому майбутньому навчилася  робити сама. І не беріть на себе зайву відповідальність.

І вам стане легше, і дитина буде поступово вчитися бути самостійною. Наприклад, традиційна проблема, коли батьки змушені робити уроки постійно разом з дитиною, інакше дитина їх просто не робить чи робить неуважно.

Як навчити її робити уроки самостійно? Якщо спочатку ви робите уроки разом, то потім запропонуйте дитині самій робити, а ви посидьте поруч, допоможіть, якщо треба, а потім разом перевірте. Потім запропонуйте їй спочатку перевірити усе самій, а потім вже разом. Потім ви можете поступово відмовитися від перевірок, довіривши їй самій функцію контролю. Потім можете домовитися, що ви будете зрідка заглядати до неї, коли вона буде робити уроки самостійно.

Важливо тільки бути уважними до того, чи готова дитина вже впоратися з тим, що від неї очікують.

Коли ви відчуваєте, що дитина своєю поведінкою – вередуванням, брутальністю, неслухняністю – зводить вас з розуму, спробуйте згадувати про активне слухання.

Також у нагоді стануть Я-ВИСЛОВЛЮВАННЯ. Я-висловлювання – це повідомлення про свої почуття у зв'язку із ситуацією від першої особи. Спробуйте заміняти такі фрази, як «Ти зводиш мене з розуму», «Ти огидно поводишся», на «Я злюся, коли не бачу ніякої реакції на свої слова». Ви можете помітити, що в цій фразі немає обвинувачення дитини. Ви просто говорите про себе і свої почуття. Таким чином, ви не стримуєте своїх почуттів. Вони не накопичуються в вас, щоб, зрештою, вирватися через крик або сльози. Дитина бачить урок, як можна виразити почуття. І дитина, як і будь-яка інша людина, скоріше буде готова вас почути, оскільки я-висловлювання не роблять її винною і поганою.

У ситуаціях, коли дитина зіткається з труднощами, коли він чи вона не слухаються, коли вам важко пояснювати, чому ви вводите ті чи інші обмеження, ви можете розповісти дитині про те, що ви самі відчували в дитинстві в таких ситуаціях.

Шляхом до того, щоб дитина менше вибивала вас з колії може бути розуміння причин її поведінки. І пояснення їх і для себе, і для самої дитини.

Наприклад, діти часто діють імпульсивно. Коли вони роблять ірраціональні вчинки, вони себе почувають жахливо, самотньо і дуже розгублено. Вони думають, що ніхто і ніколи так себе не поводив і, тим більше, ніхто ніколи себе так не почував.

Розповідає мама одного хлопчика: «Коли ми були на риболовлі з друзями, Вітя (6 років) раптом закинув снасть одного з друзів на середину річки. Він стояв і посміхався як дурень. Першою реакцією було роздратування: «Що за неможлива дитина, зробив гидоту і ще посміхається. Невже він не розуміє, що його вчинок жахливий». Тільки потім я побачила в його очах страх і розгубленість. Він явно почував себе винним та розгубленим, і не знав, як спокутувати свою провину. Посмішка виникла від напруги і розгубленості. Я сказала йому, що бачу, як він переживає, що зробив дурницю, яку знає, що не можна було робити, що він може попросити пробачення і допомогти виловити снасть». 

Навіть якщо те, як ви зрозумієте і поясните почуття дитини, не буде абсолютно точним, вона відчує, що її намагаються зрозуміти, а не просто вважають поганою.

Інтерпретувати поведінку дитини може бути непросто. Особливо, це стосується поведінки «важких»  дітей, до яких найчастіше відносять дітей, які поводять себе неслухняно, агресивно, замкнено. Такі діти частіше викликають роздратування і нерозуміння, відчуття, що вони «навмисно злять», «просто не хочуть слухати і розуміти», просто «байдужі». Найчастіше все оточення їх обвинувачує.

Важливо знати! Такі діти, майже завжди, навпаки є особливо чутливими, вразливими і багато чого розуміючими.

А причини їхньої такої поведінки можуть бути наступні:

1.      Боротьба за увагу – дитина знаходить те, до чого батьки найбільш чутливі і починаються проблеми саме в цій сфері (здоров'я, навчання і т.д.).

2.      Боротьба за самоствердження проти зайвої влади й опіки батьків. Коли у вихованні є надлишок вказівок, зауважень, критики, заборон, побоювань, тривог. Дитина, за допомогою неслухняності й упертості починає використовувати всі засоби, щоб показати, що він чи вона – самостійна особистість.

3.      Бажання помститися за образи, які завдали батьки (через розлучення, появу молодших дітей, ігнорування або відштовхування дитини) чи інші люди.

4.      Втрата віри у власний успіх – коли дитина не справляється з чимось, наприклад, з відносинами з однокласниками, вона починає погано вчитися.

Розуміючи ці причини, батьки можуть бачити в «проблемній» поведінці сигнал про потребу у допомозі. І якщо спілкування з дитиною перестало бути радісним і задовольняючим вас, зайшло в глухий кут, не впадайте у відчай. Можна просто намагатися зрозуміти, що відбувається з вашою дитиною.

Зрозуміти ж причину ви можете, зокрема, спираючись на свої власні почуття.

·        Найчастіше батьки відчувають роздратування щодо дитини, якщо причиною “поганої” поведінки дитини є те, що їй не вистачає уваги.

·        Якщо причиною неслухняності є боротьба за самоствердження, батьки частіше відчувають гнів.

·        Якщо дитина бажає помститися своєю поведінкою, то вас, як батьків, охоплює образа.

·        Якщо ж ви почуваєте безсилля, безнадійність, розпач, то імовірніше за все, ваша дитина не може впоратися з якимись ситуаціями і почуває себе неповноцінною.

Що ж тоді можуть робити батьки?

·        Якщо вашій дитині не вистачає уваги – ви можете пошукати способи прояву до неї позитивної уваги, які були б приємні і вам, і дитині. У такі моменти, коли дитина не дратує вас, коли у ваших відносинах все спокійно. А традиційні витівки краще взагалі залишити без уваги.

·        Якщо ж дитина бореться за самоствердження, надавайте їй право на власні рішення і навіть помилки.

·        Якщо дитина своєю поведінкою мститься вам за щось – доречним може бути питання: «Яку біль відчуває дитина?»

·        Дуже непросто може бути знайти вихід з ситуації, коли дитина зневірилася у власному успіхові, а ви відчуваєте безсилля. Що ви можете робити, так це допомагати йому чи їй знайти ту сферу, де він чи вона вже успішні або можуть стати успішними, знаходити той рівень завдань, з яким дитина в змозі впоратися та отримати задоволення від досягнутого. Критику варто звести нанівець. У такій ситуації дитина гостро потребує підтримки.

Вірте, що у вашої дитини і у вас, як у батьків,

та й просто, як у людей, все може бути добре!

Головне відчути себе разом з дитиною. Разом – ви сила. Разом ви в змозі пережити будь-яку важку ситуацію і знайти свій вихід. Пам’ятайте, що ви і ваша дитина найближчі та найрідніші люди один для одного. Навіть, в часи, коли вам важко знайти спільну мову, відшукуйте в собі сили залишитися поруч та підтримати один одного. Частіше згадуйте, що ви творча людина. Прислухайтеся до своєї уяви та інтуїції. Вони в змозі підказати вам рішення

Ми вам запропонували результати спільної творчості нас та тих батьків, які зверталися до нас по допомогу. Приєднуйтесь до нас і відкривайте свої власні шляхи спілкування з дитиною.

Щасливих пошуків!

Як навчити дитину самостійності

Кожен з батьків, звісно, прагне, щоб його дитина стала самостійною людиною. Але нерідко трапляється так, що син або донька виростають, створюють свою сім’ю, виховують власних дітей, але так і залишаються залежними, безпорадними в скрутних ситуаціях, як кажуть, «несамостійними».

Чим же керуватися, щоб виховати такі якості, як відповідальність за свої вчинки, здатність самостійно приймати рішення і захищати власну гідність, впевненість у собі і своїх силах? Напевно, кожен з батьків  хотів би  в майбутньому бачити свою дитину саме такою.

Виховання дитини - це, з одного боку творчий, цікавий процес, який приносить батькам справжнє задоволення і багато щасливих переживань, з іншого боку, виховання -   тривалий і складний процес. Він потребує від батьків уважного ставлення і сумління, тому що кожен малюк - це унікальна особистість, але є певні закономірності в процесі розвитку, характерні для будь-якої особи.

Американські психологи Бері і Дженей Уайнхольди визначають чотири стадії  процесу індивідуального розвитку  дитини від стадії повної залежності від батьків (стадія співзалежності)  до повної самостійності (стадія взаємозалежності).

За сприятливих умов, процес індивідуального розвитку дитини як особистості завершується в 12 років, тобто дитина в цьому віці має стати самостійною. На кожній з цих стадій дуже важливо, щоб батьки поступово навчали дитину самостійності і відповідальності, були поруч, підтримували дитину на її нелегкому шляху засвоєння нових знань і навичок.

Перша стадія - співзалежності - триває близько 6-9 місяців. На цій стадії дитина ще не відчуває себе окремою особистістю, вона існує в атмосфері єднання і злагоди зі своєю матір’ю. Основна потреба  дитини на  стадії співзалежності - це постійний догляд і комфорт. Якщо у немовляти виникають будь-які потреби (в їжі, питті, теплі, обіймах тощо), але батьки в силу певних причин не звертають на це уваги, малюк відчуває безпорадність і страх, що створює підґрунтя для розвитку невротичного стану.

  Тільки в умовах постійної турботи, любові і дбайливого догляду з боку матері, батька та інших дорослих  дитина зростає емоційно врівноваженою і здоровою.

  Ця стадія закінчується, коли малюк починає повзати і ставати на ніжки.

Друга стадія - протизалежність - припадає на вік від 1,5 до 3 років. У дитини переважає прагнення пізнавати навколишній світ та відокремлюватись. Вона намагається якомога більше навчитись, часто повторює «Я сам». Батьки в цей період також переорієнтовуються на свої особисті інтереси, такі як кар’єра, власні взаємовідносини.

На цій стадії, окрім вміння ходити, говорити, самостійно їсти, дитина також навчається важливим емоційним вмінням:

§  відкладати задоволення,

§  розуміти заборону,

§  відчувати зв’язок з батьками та іншими членами родини,

§  довіряти  оточуючим.

Після завершення другої стадії  малюк плавно переходить до третьої стадії свого розвитку - стадії незалежності.

Протягом цієї стадії, яка звичайно триває до 6 років, дитина більшу частину часу може діяти автономно, але все ще потребує постійної підтримки і контролю з боку батьків та інших членів сім’ї.

 В цей період в  особистісному розвитку малюка відбуваються важливі зміни:

      розвивається відчуття власного «я», окремого від інших;

      розвивається наполегливість, а також здатність розраховувати на себе при зіткненні з труднощами або критикою;

      розвивається  здатність брати на себе відповідальність за свої дії та рішення;

      розвивається вміння і потреба ділитися з іншими;

      розвивається вміння ідентифікувати свої відчуття та відчуття інших;

      досягається повна незалежність в повсякденних справах (вмивання, одягання, користування туалетом тощо).

Після  третьої стадії дитина підготовлена до завершальної четвертої стадії особистісного розвитку - взаємозалежності, яка триває в період від 6 до12 років.

 У цьому віці у дитини формується своя власна особиста думка про себе і оточуючий світ. У взаємовідносинах з дорослими і однолітками в поведінці дитини спостерігаються коливання: то  прагнення до близьких стосунків,  то намагання відокремитись. Головне, чого дитина має  досягти у взаємовідносинах з оточуючими - це самодостатність, тобто відчуття комфорту, незалежно від того, подобається вона іншим чи ні, знаходиться вона у близьких взаємовідносинах чи ні. Така дитина спроможна самостійно приймати важливі для себе рішення (говорити «ні», робити вибір і т.д.) та відповідати за свої вчинки.

Звісно, що від дорослих, які виховують дитину, залежить, як успішно вона пройде  всі стадії особистісного розвитку і стане самостійною та відповідальною. За несприятливих умов і певних недоліків виховання, дитина залишається на стадії  співзалежності, що зумовлює виникнення проблем у стосунках з оточуючими (залежність від партнерів), в самореалізації або спричиняє залежність від хімічних речовин (наркотики, алкоголь, переїдання тощо).

Які ж необхідні умови для розвитку самостійності і відповідальності?

Сприймання дитини такою, якою вона є і приймання її такою, якою вона є

Батьки, вчителі, вихователі, дорослі члени сім’ї та інші авторитетні особи  повинні з самого народження уважно ставитись до природних рис характеру і здібностей дитини і не намагатись підлаштовувати її під свїй ідеал. Бешкетник, скільки б його не лаяли і не докоряли йому, все одно не стане ходити по струнці. Але від дорослих залежить, виросте він хуліганом або стане ініціативною людиною. У такої дитини є важлива для розвитку підприємливості риса -  здатність ризикувити, і батькам важливо навчити дитину розрізняти розумний ризик від небезпечного і безрозсудливого.

Замкнена  дитина ніколи не стане душею компанії, але від дорослих залежить,  чи навчиться вона спілкуватися з оточуючими і поводити себе впевнено за будь-яких обставин, чи буде страждати від невпевненості в собі при спілкуванні з людьми.

 Не варто вишукувати в своїй дитині недоліки і викорінювати їх. Більш ефективно розвивати природні здібності і позитивні риси характеру малюка.

Але важливо пам’ятати, що у кожної людини є свої ресурси,  можливості і вони не безмежні. Виходячи з цього, задача батьків - визначити головні риси характеру своєї дитини і ставитись з повагою до особистості в будь-якому віці.

Довіра і заохочування дитини на різних етапах її розвитку

Якщо ви не довіряєте дитині і постійно намагаєтесь вказувати, що і як треба робити, можливо, вона буде чудово виконувати всі свої обов’язки, але відчуття відповідальності та самостійності в ній так і не сформується. Воно виробляється лише там, де у людини є можливість вибору і він/вона самостійно приймає рішення.

Повага з боку дорослих до дитини як до особистості

Для формування самостійності, важливо, щоб потреби і бажання дитини сприймались дорослими уважно і серйозно.  Це створює сприятливу атмосферу для її розвитку.

 Не припустимо, щоб при спілкуванні з дитиною дорослі вживали сарказм, іронічні зауваження, висміювання. Якщо ви робите критичне зауваження, воно має бути направлене на її дії, вчинки, а не на дитину особисто.

Повага батьків до своїх власних інтересів та прав

Батько і мати, виявляючи турботу про своїх дітей, мають служити для них прикладом турботливого ставлення особисто до себе. Діти повинні постійно відчувати, що у батьків є їх особисті потреби. Батьки мають певні права: право побути на самоті, право на поважливе ставлення до себе, право на розумну тишу і спокій, право на особистий час і особисті стосунки тощо.

Які дії дорослих заважають розвитку  самостійності у дітей ?

Надмірна опіка

Якщо дитину на кожному кроці  безперервно  контролювати, попереджувати, охороняти, вона почувається зовсім безпорадною і незграбною. Поступово у дитини зникає інтерес до будь-якої діяльності, яка знаходиться під невтомним контролем батьків, дідусів, бабусь та інших дорослих. Бернард Шоу з цього приводу писав: «Не всі батьки, на жаль, знають, скільки дітей мріють про те, щоб їх залишили у спокої».

До нас на психологічну консультацію звернулась мама 12-річного хлопчика Андрія. Її хвилювало питання, чому син погано вчиться у школі, не читає книжок, нічим не цікавиться. «Заради дитини» мама залишила роботу, щоб контролювати кожен його крок і таким чином покращити успіхи хлопчика у школі. Вона сподівалася, що при такому щохвилинному контролі, син почне вчитися краще. У мами зникли свої власні інтереси, вона нічого не могла розповісти психологу особисто про себе, про свої власні професійні успіхи, про свої захоплення, свої наміри. Вона зустрічала сина зі школи, разом з ним вчила уроки, критикуючи хлопчика за кожну помилку, наводила порядок в його речах, вирішувала за нього, яку книжку йому краще почитати тощо.  Нажаль, бажаний результат, як правило, таким способом не досягається.

В таких випадках батьки не враховують того, що отриманні  насильницьким шляхом знання швидко забуваються і майже ніколи не використовуються в майбутньому. Людина може реалізувати свої знання і свої таланти тільки в тій сфері діяльності, якою вона займається за власним бажанням і з особистим інтересом.

З іншого боку, батьки повинні пам’ятати про фізичну безпеку дитини і  не залишати її без догляду в небезпечному середовищі.

Нехтування  реальними  почуттями і потребами дитини

В багатьох сім’ях існують негласні правила, згідно з якими, дітям забороняється відкрито проявляти свої почуття, особливо негативні, обговорювати проблеми, що в них виникають, мати свою особисту думку. В таких сім’ях не заведено, щоб діти заперечували дорослим, мали свої особисті уявлення, відстоювали свої особисті права і інтереси. Коли син або донька наївно говорять  правду, їх за це карають, критикують і принижують. В результаті діти привчаються самі нехтувати своїми потребами і не розвиваються як особистості, їм завжди буде здаватися, що їх благополуччя залежить від інших, що інші люди керують їх життям, примушують до тих чи інших вчинків.

 Коли ми, на психологічній консультації, розмовляємо з такими людьми, вони відрізняються від інших клієнтів тим, що їм дуже важко розпізнати свої почуття і визначити свої потреби. Вони, як правило, чекають  від психолога поради, або готового рішення в скрутній ситуації. Дуже важко для таких людей опинитися в ситуації вибору, бо з дитинства вони не мають навичок спиратися на себе, довіряти своїм почуттям, своєму внутрішньому світу і досвіду. Вони звикли, що батьки завжди вирішували за них, які у них потреби, як краще поводитись в тій чи іншій ситуації.

До нас на консультацію звернулась 32 річна жінка, яка не могла вирішити: народжувати дитину чи погоджуватись на запропоновану їй престижну відповідальну роботу. Вона не могла відповісти на  питання психолога: ”А ви, особисто, чого б хотіли саме тепер, до чого ви прагнете?” Згадуючи дитинство, клієнтка розповіла, що вона завжди приймала гарячу як на себе ванну, бо мати прочитала у довіднику, що дітей треба купати при температурі 35 градусів. Їй ніколи не пропонували обрати, що б вона хотіла на вечерю, бо мама краще знала, які страви корисніше вживати в її віці тощо.

В подібних випадках пріоритетними установками батьки вважають: "Думай, якщо є сумніви, спитай у дорослого або прочитай у довіднику”, але  дитину не вчать довіряти своїм власним почуттям, навіть забороняють висловлювати свої  почуття, особливо негативні.

Процес виховання в дитині самостійності і відповідальності - це процес, що потребує  від дорослих максимальної уваги до дитини і до своїх власних почуттів і потреб.

Коли ваша дитина поводиться не самостійно і безвідповідально (лінується, не намагається добре вчитися, неохайний/на, має шкідливі для його/її здоров’я звички, грубо поводиться з вами тощо), спробуйте проаналізувати:

Чи задоволені особисто ви тим, як на даний момент склалося ваше життя?

Чи задоволені особисто ви собою, своїми досягненнями в житті, своїми стосунками з тими, хто вас оточує?

Чи задоволені ви тими стосунками, які побудували з вашою дружиною (вашим чоловіком)?

Чи хотіли б особисто ви, коли б мали стільки ж років, як ваш син або донька, зростати в такій же сім’ї, в такому ж емоційному оточенні, як ваша дитина?

Якщо ви відповіли «ні» хоча б на одне з  цих запитань, то можливо ви своє невдоволення собою «проектуєте» на свою дитину, тобто поводитесь з нею занадто критично.

Критичне ставлення до дитини і результатів її діяльності

Підростаючи ваш малюк постійно вчиться, засвоює нові знання і навички. Але якщо ви безперервно критикуєте кожен крок своєї дитини, вам не варто чекати від неї успіхів і відповідального ставлення до будь-якої справи.

Ще гірші результати ми, як психологи, спостерігаємо там, де критикують саму дитину. Якщо батьки вважають своїх сина або доньку лінивими, нездібними, безтурботними, нечесними тощо, це створює значну перешкоду у розвитку дитячої самостійності та позитивної самооцінки. Навіть якщо батьки лише думають про це, не критикуючи дитину вголос. Адже батьківська установка безпосередньо впливає на характер і вчинки дитини.

Пам’ятайте, що дитина, як правило, наділяє дорослих авторитетом  і досвідом, навіть якщо вголос вона говорить протилежне. Таким чином, ваша батьківська установка впливає на дитину значно більше, ніж її ставлення до вас.

Тільки за умов, коли ви внутрішньо сприймаєте свою дитину як приємну, здібну, відповідальну, чесну людину,  незалежно від складнощів  і конфліктів, що виникають між нею і вами, вона виросте самостійною людиною, здатною приймати по відношенню до себе правильні рішення.

З другої стадії розвитку дитини (стадії протизалежності) батькам важливо, з одного боку, поважати прагнення дитини до самостійності і не заважати їй оволодівати новими навичками, а, з іншого боку, завжди бути готовими прийти дитині на допомогу, підтримати її в разі необхідності.

Батькам та іншим дорослим слід бути поруч з дитиною, але не заважати, коли вона набуває нового досвіду, наприклад намагається самостійно зашнурувати черевики або побудувати будиночок з кубиків. Навіть, якщо ви бачите, що малюк явно робить не так, не втручайтесь.

По-перше, шляхом проб і помилок дитина може впоратись самостійно. По-друге, коли ви втручаєтесь в процес, ви заважаєте дитині і не дозволяєте їй реалізувати своє бажання вчитись чомусь новому.

Психологи підрахували, що у віці від одного до п’яти років діти звичайно чують від 15 до 20 тисяч разів слова «ні», «не роби», «не можна», «краще не треба», «не варто».  Такі послання від авторитетних дорослих  створюють у дитини підґрунтя для невпевненості в собі і в своїх можливостях. Для нейтралізації такого негативного уявлення про себе дитині потрібно, щоб вона мала можливість почути 15-25 тисяч разів: «так», «ти міг би», «можеш це зробити» тощо.

Таким чином, не втручайтесь у справу, якщо ваша дитина не звертається до вас по допомогу. Тільки в тих випадках, коли дитина просить вас допомогти чи зробити щось разом з нею, або ви бачите, що вона явно сама цього не зробить, вам необхідно її підтримати. Інколи достатньо, що ви спокійно будете спостерігати за її діями, підбадьорюючи словами, в інших випадках можна зробити разом ту справу, яку завтра вона вже зможе зробити сама.

Чим дорослішою стає ваша дитина, тим більше в неї відповідальності і самостійності. Всі навички, якими дитина оволоділа до 12 років, вона засвоїла, повторюючи дії дорослих.

У підлітковому віці між 12 і 16 роками діти вчаться приймати свої самостійні рішення. Сину або дочці важливо усвідомити, що він або вона - це особистість, яка існує окремо від інших і сама несе відповідальність за свої вчинки і за своє власне життя. Підліток вже повинен розуміти, що він сам здатен приймати рішення, які стосуються його навчання, вибору друзів, розподілу власного часу, догляду за своїм тілом тощо. Ви можете погоджуватись або ні з його(її) стилем життя, але і ви, і ваша дитина повинні усвідомити, що прислуховуючись до вашої думки, дитина приймає остаточне рішення самостійно, тому відповідальність за свої рішення і вчинки несе особисто.  Коли стане ясно,  які здібності проявляє ваша дитина, до чого вона прагне, ви можете підтримувати ті риси і навички, які  вважаєте позитивними, але завжди пам’ятайте, що остаточне рішення належить вашій дитині.

Отже, ваше основне завдання в процесі виховання дітей - це безумовне прийняття вашого сина або доньки з усіма їх успіхами і складнощами, з усіма їх спрямуваннями і мріями, з усіма їх досягненнями і поразками. Але виховання - це не керівництво життям і вчинками ваших дітей, це не «викорінення їхніх недоліків» і не компенсація ваших власних проблем.

Якщо ви хочете бачити свою дитину  самостійною і відповідальною, скільки б їй років сьогодні не було, найперше з чого варто було б почати - це ваша власна самостійність і відповідальність.

Якщо ви:

§  берете на себе відповідальність за свої слова і вчинки,

§  рішуче дієте в своїх інтересах,

§  відчуваєте гордість за свої досягнення,

§  достойно переживаєте невдачі,  якщо щось відбувається не так, як вам хотілось би,

§  відчуваєте свою здатність впливати на своє оточення - можете вважати, що своїм власним прикладом ви створили максимально сприятливі умови для розвитку своєї дитини як особистості.

Додавши безмірну батьківську любов, яку, ви, безумовно, відчуваєте до своїх сина або доньки, ви  неодмінно виховаєте самостійну і відповідальну особистість.

СТРАХ РОЗЛУКИ

Коли дитині виповнюється два-три роки у неї може з’явитися те, що психологи називають «страхом розлуки» - страх утримати зв'язок з матір’ю як з особистістю. Страх розлуки може приймати різні форми: дитина тримається біля матері, плаче, коли та йде, проявляється «острах» сторонніх людей. Якщо Вам здається, що Ваша дитина відчуває страх розлуки, допоможіть їй:

-                          Заздалегідь готуйтесь до розлуки ( завжди сповіщайте дитину, чому, коли і на який час Ви йдете. Проведіть 10-15 хвилин перед виходом разом з дитиною).

-                          Обговоріть, чим будете займатися разом з дитиною після Вашого повернення (у дитини буде передчуття чогось приємного, яскравого і це буде зв’язане з Вашим відходом. Але обов’язково виконайте обіцянку).

-                          Створіть особливий ритуал відходу і повернення додому (наприклад, щораз ідучи з дому по-особливому говоріть фразу прощання, пригорніть дитину. Передбачуваність ритуалу й особлива увага допоможуть дитині).

-                          Не давайте дитині відчути Ваш власний страх розлуки (уникайте надлишкової сентиментальності, не зчиняйте великого галасу через те, що будете нудьгувати за дитиною – цим Ви можете навчити скаржитись на розлуку ще більше).

-                          Підготуйте «сторонніх» чи вихователів до особливого підходу до Вашої дитини (Розкажіть про особливість у поведінці Вашої дитини,  щоб вони уникали різких рухів та занадто тісних контактів доти, поки, дитина сама не піде на них.

-                          Тренування за допомогою маленьких розлук ( діти цього віку люблять ігри типу «зараз ти бачиш мене, а тепер – ні» чи схованки. Одна з причин такої любові – такі ігри допомагають переборювати страх розлуки. На доданок до цих ігор можна використовувати ситуацію, коли Ви посилаєте дитину з дорученням з дому під наглядом сусіда, друга чи знайомого.

Бажаємо успіхів у вихованні дітей!