м.Дніпро ДНЗ № 20








Консультації

ПАМ’ЯТКА

першочергових дій персоналу підприємств, установ та організацій у разі загрози вчинення терористичних або диверсійних актів

 

1. Заходи попереджувального характеру:

  • здійснити комплексне обстеження стану надійності охорони об'єкта, посилити пропускний режим по допуску на об'єкт автотранспорту, персоналу і відвідувачів, проводити ретельну перевірку ввезеного на об'єкт майна і внесеної ручної поклажі. Для цих цілей використовувати технічні засоби (металодетектори, газоаналізатори, дзеркала для огляду автомобілів та ін.);

  • вжити додаткових заходів щодо інженерно-технічної оснащеності об'єкта, додатково встановити модернізовані системи сигналізації і відеоспостереження в зонах підвищеного ризику;

  • оснастити телефони об'єкта, зазначені в офіційних довідниках, автоматичними визначниками номера і звукозаписною апаратурою;

  • у випадку загострення криміногенної обстановки в регіоні ввести чергування співробітників підрозділів безпеки, підсилити контроль за роботою особового складу охорони, регулярно здійснювати перевірки несення служби в денний і нічний час;

  • сформувати у кожній черговій зміні охорони (у разі наявності) групи негайного реагування. У ході щоденних інструктажів уточнювати бойовий розрахунок особистого складу, що заступає па чергування, звертати особливу увагу на доведення оперативної обстановки на об'єкті, а також на необхідність посилення пильності і підвищення відповідальності співробітників;

  • силами співробітників підрозділів охорони і безпеки організувати проведення систематичних обходів і оглядів об'єкта і прилеглої до нього території з метою своєчасного виявлення підозрілих предметів і запобігання закладки вибухових пристроїв, а також установки сторонніх осіб, що виявляють підвищений інтерес до об'єкта;

  • регулярно проводити перевірки підсобних приміщень і територій, не допускати перекриття шляхів евакуації людей і транспорту;

  • ввести в практику систематичне проведення перевірок проходження сигналів оповіщення від чергової зміни охорони до посадових осіб об'єкта;

  • організувати практичні тренування зі співробітниками охорони і персоналом по діях при виникненні надзвичайної ситуації терористичного характеру;

  • провести інструктивні заняття з персоналом про порядок дій при прийомі телефонних повідомлень з погрозами терористичного характеру і правилах поводження з письмовими анонімними матеріалами;

  • при укладанні договорів оренди приміщень об'єкта обов'язково включати умови, що дають право підрозділам безпеки здійснювати перевірку зданих в оренду приміщень;

  • здійснювати заходи щодо більш ретельного підборові персоналу об'єкта, у тому числі допоміжного складу. Більш ретельно здійснювати перевірку і допуск на об'єкт фахівців сторонніх організацій.

2. При виявленні підозрілого предмета на об'єкті:

  • точно визначите місце перебування підозрілого предмета;

  • опитуванням заявника й очевидців установити час виявлення предмета;

  • зафіксуйте установчі дані осіб, що знайшли предмет, і забезпечте їхню присутність до моменту прибуття оперативно-слідчої групи правоохоронних органів;

  • дайте вказівку не наближатися, не торкати, не розкривати, не переміщати знахідку, не заливати її рідиною, не засипати піском і фунтом, не користуватися радіо- і електроапаратурою, переговорними пристроями;

  • організуйте евакуацію персоналу, використовуючи маршрути, віддалені від місця перебування підозрілого предмета;

  • дайте вказівку співробітникам охорони оточити місце розташування предмета та знаходитися на безпечній відстані від нього;

  • при необхідності організуйте відключення побутових і виробничих комунікацій газу, води й електрики;

  • повідомите про подію правоохоронні органи, викличте на об'єкт машини швидкої допомоги і аварійних служб;

  • не знижуючи рівень охорони об'єкта, забезпечте можливість безперешкодного проходу або проїзду до предмета співробітників і транспорту оперативно-слідчої групи;

  • надайте можливість фахівцям оперативно-слідчої групи опитати заявника та інших осіб, що підходили до підозрілого предмета;

  • підсильте контроль за роботою особового складу охорони по всьому об’єкту.

3. При надходженні погрози по телефону:

Телефон є засобом зв'язку, який найчастіше використовують як злочинці (для передачі повідомлень про закладені бомби, захоплення людей і пред'явлення політичних або інших вимог), так і «телефонні хулігани», які висловлюють завідомо неправдиві погрози. Приймаючи анонімне телефонне повідомлення про можливе здійснення актів тероризму необхідно пам'ятати, що вони несуть важливу криміналістичну інформацію, тому в розмові з анонімом необхідно запам'ятати і зафіксувати якнайбільше даних. Зокрема:

  • зафіксувати дату, час і тривалість анонімного повідомлення;

  • місце установки телефону, на який надійшло повідомлення, його номер, приналежність конкретному підрозділу і співробітнику;

  • при одержанні анонімного повідомлення спробувати «зав'язати розмову» з анонімом і з'ясувати конкретну інформацію про його особу, професію, місце перебування і, якщо можливо, схилити до добровільного відмовлення від задуманої акції;

під час розмови вжити заходів щодо запису фонограми анонімного повідомлення, визначення номера телефону анонімного абонента шляхом використання технічних можливостей даного телефонного апарата.При відсутності таких можливостей через співробітників спробувати повідомити про анонімне повідомлення службу безпеки (службу охорони) підприємства або телефонну станцію;

 


 

 

 

  • по закінченню розмови з анонімом негайно повідомити про те, що трапилося, керівникові служби безпеки (служби охорони) для прийняття ними негайних заходів до попередженню і локалізації можливих тяжких наслідків;

  • по пам'яті скласти докладний опис висловлених погроз або повідомлення про передбачувані акти тероризму, а також висунутих ультиматумах та інших вимогах;

  • усі дані про зміст погроз або вимог, викладених анонімним абонентом, характеристику його голосу, мови, манері викладу погроз і вймог повідомити керівникові служби безпеки (служби охорони) підприємства;

  • для уникнення поширення чуток і паніки обговорювати отриману від аноніма інформацію з іншими співробітниками не рекомендується;

  • при надходженні погрози на телефонний апарат з автоматичним визначником номера і звукозаписним пристроєм, відразу після завершення розмови з анонімом вжити заходів щодо збереження аудіозапису. Передбачте заходи по запису можливого наступного дзвінка зловмисника.

 

4. Вибух на території об'єкта:

У випадку вибуху необхідно негайно організувати і забезпечити виконання наступних основних заходів:

  • за списком екстреного оповіщення викликати на об'єкт пожежних, швидку допомогу, рятувальників, комунальні служби (газ, електрика, тепло);

  • за списком екстреного оповіщення повідомити про подію керівництво (адміністрацію) підприємства та правоохоронні органи;

  • організувати евакуацію персоналу з епіцентру вибуху, зруйнованих або ушкоджених вибухом приміщень;

  • до прибуття служби швидкої допомоги надати постраждалим першу медичну допомогу;

  • відключити подачу електроенергії, газу, води, тепла в ушкоджені вибухом приміщення;

  • оточити місце вибуху і забезпечити його ізоляцію до прибуття компетентних органів;

  • при виникненні пожежі вжити заходів щодо її гасіння власними силами за допомогою наявних протипожежних засобів.

 

5. Захоплення заручників:

При захопленні людей у заручники необхідно:

  • негайно повідомити про надзвичайну подію правоохоронні органи і керівництво об'єкта;

  • по можливості блокувати місце події, використовуючи технічні засоби охорони;

  • підвищити пильність охоронців на всіх постах. Перевести систему відеоспостереження об'єкта в режим запису;

  • не вступаючи в переговори з терористами, по можливості виконувати їхні вимоги, якщо це не пов'язано з заподіянням шкоди життю і здоров'ю людей;


 

 

  • забезпечити евакуацію персоналу, який знаходиться поза місцем захоплення заручників;

  • припинити доступ на об'єкт людей і проїзд автотранспорту;

  • вжити заходів до безперешкодного проходу і проїзду на об'єкт співробітників правоохоронних органів;

  • після прибуття спецпідрозділів правоохоронних органів надати їм необхідну інформацію: схеми об'єкта, поповерхові плани, схеми розташування систем відеоспостереження, вентиляції, електропостачання та ін.;

  • надалі діяти відповідно до розпоряджень керівника антитерористичної операції.

 

 

6. Одержання сигналу про евакуацію:

Якщо ви знаходитеся на своєму робочому місці, послідовно виконайте наступні дії:

  • без поспіху, істерики і паніки зберіть службові документи в сейф або в шухляди столу, що закриваються на ключ;

  • візьміть з собою особисті речі, документи, гроші, цінності;

  • закрийте вікна, вимкніть оргтехніку, електроприлади, освітлення;

  • візьміть з собою і при необхідності використовуйте індивідуальні засоби захисту (протигаз, респіратор);

  • закрийте двері на ключ, ключ залишіть у замку;

  • залишіть приміщення, рухайтеся маршрутами, які позначені в схемах евакуації;

  • повертайтеся в покинуте приміщення тільки після дозволу відповідальних осіб.


Тренінг для вихователів

Всі ви знаєте, що провідним видом діяльності дитини в 4-6 років є гра.

Гра як провіднадіяльністьдітейдошкільноговікувідрізняється рядом особливостей.Виникнувши в ранньомудитинстві на основінаслідування і маніпулятивнихдій з предметами, вона на протязідошкільногоперіодустає для дитини формою активного творчоговідображенняоточуючогосвіту. У процесіігровоїдіяльностіприродно і ненав'язливовиховуєтьсяповедінкадітей і коригуєтьсяїхмовнафункція. Виправляється не мовленнєвепорушеннясаме по собі, а виховуєтьсямовнадіяльність у структуріігровоїдіяльності і в зв'язку з нею.

      Як метод навчаннядітей у групі,грапостає у двохвидах:

1)   власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні) та самоорганізаціїдітей;

2)      гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у нійналежитьвихователю, який є їїорганізатором.

Під час гри-заняттядітизасвоюютьдоступнізнання, у них виробляютьсянеобхіднівміння, удосконалюютьсяпсихічніпроцеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективнеопануваннязнань і вміньвідбувається в практичнійдіяльності за активізаціїмимовільноїуваги і запам'ятовування.

Оскільки більшість дошкільників  логопедичної групи мало здатні до мовленнєвого самовираження, то їх ігрову діяльність варто спрямувати на подальше розширення та збагачення словника, вправляння дитини у вживанні мовленнєвих засобів, пропонуючи їй адекватні, зрозумілі, виразні, емоційно забарвлені зразки мовлення.

В ходіроботи з дітьми в логопедичнійгрупівиховательвикористовуєрізноманітнівидиігор.

Сьогодні деякі з них ми і розглянемо.

1.     Пригадування органів артикуляції.

(Вчитель-логопед ставить присутнім запитання):

- Дітям необхідно знати, за допомогою яких саме органів вони можуть говорити, що саме допомагає їм розмовляти?

-Дайте, будь ласка відповіді на такі запитання: який головнийорганартикуляції у людини? (Язик).

- Якічастини язика виможете назвати?(Кінчик, бічні краї, спинка, корінь).

- Якіартикуляційніоргани беруть участьв утвореннізвуків?(Язик, губи, зуби, нижня щелепа, твердепіднебіння, м’яке піднебіння, голосові зв'язки, носова порожнина).

-Якутворюєтьсяголос? (Повітря проходить черезголосові зв'язки, якітозмикаються, торозмикаються).
 

2.     Артикуляційна гімнастика.

-         Формування правильної вимови - складний процес. Щоб дитина навчилася правильно вимовляти складні звуки , її органи артикуляції повинні чітко виконувати рухи , переходити від одного положення до іншого. Всьому цьому вчить артикуляційна гімнастика.

( Даються рекомендації  щодо її проведення : «Слід займатися щодня по 5-10 хвилин, вправи виконуються перед дзеркалом, повільно, потім темп збільшується, періодично дитині слід задавати питання: «Де знаходиться твій язичок ?» Всі вправи проводяться чітко фіксуючи рухи. Вправи поділяються на динамічні(рухливі) та статичні(коли ограни артикуляції знаходяться в одному положенні і не рухаються).». Учасники тренінгу переглядають презентацію «Артикуляційна гімнастика. Казка про Чарівний язичок». В ході перегляду педагоги виконують артикуляційні вправи. )

 

3.     Розвиток фонематичного слуху і сприймання.

-  Важливим елементом логопедичних занять є розвиток фонематичного слуху і сприймання.

-  І зараз ми спробуємо побути на місці дітей і пограти в ігри, в які наші діти граються на  логопедичних заняттях та на заняттях з розвитку мовлення.

Гра «Придумай риму на слово».

-  Перед вами перевернуті предметні малюнки, вам необхідно буде вибрати малюнок, поглянути, що там зображено і придумати риму на слово.

Гра «Хто тебе покликав?»

-  А тепер пограємо ще в одну гру. Всі учасники гри стають в коло, один учасник стоїть в колі. В нього зав’язані очі. Хтось один повинен покликати того, хто стоїть в колі. Завдання учасника в колі  - відгадати, хто його покликав.

 

Дидактична вправа «Знайдипомилку»

-  Педагогампропонуєтьсязнайтипомилку у віршованих рядках.

-  РІ к пішовгуляти в сад.

Не дійшов, боповз назад.

 

-  Кинула шишку на мене зозуля.

В мене на лобіз'явиласяКуля.

 

-  Ми з братом лісникивід роду:

Пиляєм пАлкою колоду.

 

-  Я вдягнувновийСалат,

А вінвиявивсь до п'ят.

 

-  Пригрілосонечко як слід —

І на ДніпрірозтанувДід.

 

-  Мені мама до сніданку

-  Подає солодкуБанку.

 

4.     Формування правильної вимови та дикції.

-  Щоб говорити чітко, красиво, правильно та виразно необхідно формувати правильну вимову та дикцію.

 

Гра «Хто швидше скаже скоромовку?»

-  Пропоную пограти в гру. Перед вами картки, на яких написані скоромовки, вам необхідно наосліп обрати скоромовку, і потім промовити її якнайшвидше.

 

5.     Ігри на автоматизацію, диференціацію  звуків.

-  А тепер перейдемо саме до постановки звуків. Адже ця робота є найскладнішим етапом формування правильного мовлення.

-  Процес постановки звуків складається з 4 етапів :

·        Підготовчого (виконуються артикуляційні, дихальні вправи)

·        Постановки звука(формуються правильні артикуляційні уклади)

·        Автоматизації звука(звук автоматизується, закріплюється в складах, словах та реченнях)

·        Диференціації звука(часто діти плутають звуки, і цей етап необхідний для того, щоб діти чітко могли вирізняти поставлений звук серед інших звуків)

 

 

Гра «Всюдихід» (використовується на етапі постановки звуків)

-  Пропоную пограти в гру. Перед вами на екрані всюдихід. Він буде рухатись лише тоді, коли ви будете промовляти звук [р]. А говорити цей звук необхідно лише стільки, скільки буде рухатись наш всюдихід.

 

-  Як я вже повідомила, автоматизація звука відіграє важливу роль  під час роботи над закріпленням звука. Автоматизуються звуки в складах, словах, реченнях.

 

Гра «Веселий снігобол» (використовується на етапі диференціації звуків)

 

-  Важливим етапом є і диференціація звуків. Адже є діти, які плутають звуки. Важливо вміти розрізняти звуки, і не плутатись при їх вимовлянні.

(Педагоги переглядають презентацію та грають в гру «Веселий снігобол». Гра на розрізнення звуків [з]-[с])

 

6.     Розвиток дрібної моторики рук.

-  Ще одним важливим етапом на кожному логопедичному занятті є розвиток дрібної моторики, адже багатьма лікарями та вченими доведено, що розвиток дрібної моторики тісно пов’язаний з розвитком мовлення – чим краще розвинені пальчики дитини, тим краще вона буде розмовляти. Для розвитку дрібної моторики використовують такі ігри – ліплення, малювання, письмо, складання мозаїки, пазлів, ігри з піском, глиною, тістом, шнурування шнурівок тощо.

-  Пропоную зараз зробити масаж рук (за допомогою горіхів, шишок, дерев’яних паличок)

Гра «Розімни свої пальчики, і виклади образ дитини»

-  Шановні педагоги, всі ви знаєте, що найголовніше в нашій роботі – це наші діти. Хочеться згадати слова В.О.Сухомлинського: “Щонайголовнішебуло в моємужитті? Без роздуміввідповідаю: виховання, навчання дітей, а також любов до них.»

-  Я вам пропоную трохи погратись, розім’яти свої пальчики. Вам необхідно розділитись на групи. Групи будуть виконувати завдання:

-  1 - викласти мозаїкою дитину

-  2 – намалювати дитину

-  3 – виліпити з пластиліну дитину

 

-  І наостанок я хочу побажати вам всім успіхів у вашій роботі, творчого натхнення, і пропоную трішки порелаксувати. (Логопед пропонує педагогам понюхати і випити фіточай і понюхати релаксаційні фіто подушечки. Все це відбувається під класичну музику ).

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ  ВИХОВАТЕЛЯМ

Значення активного відпочинку для всебічного розвитку дітей дошкільного віку

 

Сучасні концепції дошкільного виховання відзначають, що фізичне здоров'я - головна умова духовного і морального здоров'я. В нашій країні фізичне виховання дітей у дошкільних закладах є початковою ланкою державної системи фізичного виховання. Протягом раннього і дошкільного віку закладаються основи здоров'я, формується велика кількість життєво необхідних рухових навичок, створюються важливі передумови для дальшого фізичного розвитку і розвитку особистості в цілому. В цей період дитина швидко росте і розвивається, тому її нормальний фізичний і загальний розвиток може відбуватися лише в сприятливих умовах, які створює науково обґрунтована система навчання і виховання. Завдяки високим темпам росту і розвитку дитячий організм відзначається слабкою опірністю захворюванням і потребує надійної системи захисту. Це говорить про необхідність правильного фізичного виховання, яке має відповідати особливостям фізичного розвитку дитини і сприяти її оздоровленню.

Метою фізичного виховання є виховання здорової, життєрадісної, фізично досконалої, гармонійно і творчо розвиненої дитини.

У відповідності з віковими анатомо-фізіологічними та психологічними особливостями фізичне виховання вирішує оздоровчі, навчальні та виховні завдання. Вони спрямовані на формування у дитини раціональних, економних, обдуманих рухів; нагромадження ними рухового досвіду і перенесення його у повсякденне життя.

Щоб забезпечити належне фізичне виховання дошкільників, комплексно вирішити завдання фізичного виховання у сучасному дошкільному навчальному закладі впроваджують різні форми роботи:

? заняття;

? ранкову гімнастику;

? фізкультхвилинки;

? загартовуючі процедури;

? рухливі ігри;

? прогулянки та екскурсії за межі дошкільного навчального закладу;

? самостійну рухову діяльність;

? індивідуальну роботу;

? активний відпочинок.

Усі ці форми роботи взаємопов'язані і доповнюють одна одну. Їх доцільне поєднання, правильна організація і методика проведення у дошкільному навчальному закладі та сім'ї, забезпечують достатнє фізичне навантаження і повноцінне вирішення усіх завдань фізичного виховання.

Фізичне виховання дітей відбувається в умовах рухового режиму, тобто комплексу засобів фізичної культури, які використовуються у педагогічному процесі дошкільного закладу. Від рухового режиму, в якому живуть діти, залежить рівень їх рухової активності. А рухова активність режиму необхідна для задоволення властивої дітям потреби у рухах [61].

Одних лише занять з фізичної культури, зарядки та рухливих ігор недостатньо для повноцінного фізичного розвитку дошкільників. Марно розраховувати на пожвавлення дитячої активності, якщо збільшити час на „вільні” ігри. Адже ступінь активності у дітей не однаковий, і тому, незважаючи на вільний час, дехто з них залишається пасивним. Щоб усі діти були активними, їх рухову активність слід збільшувати організовано. Відомо, що найкращий результат дає така емоційно насичена форма організації фізичного виховання як активний відпочинок.

Активний відпочинок сприяє вирішенню найважливішого завдання фізичного виховання - оздоровлення дитини. Це завдання спрямоване на охорону життя та зміцнення здоров'я дітей. Воно сприяє гармонійному психосоматичному розвитку, удосконаленню захисних функцій організму через загартування, підвищення стійкості до захворювань та несприятливих впливів зовнішнього середовища, покращення працездатності дитини. У дітей кісткова система відносно слабка, суглоби дуже рухливі, зв'язковий апарат легко розтягується, сухожилля коротші, слабші, ніж у дорослих. У зв'язку з цим виникає необхідність допомагати правильному своєчасному окостенінню, формуванню фізіологічних вигинів хребта, розвитку склепіння стопи, зміцненню зв'язково-суглобового апарату. Крім того, треба сприяти розвиткові правильного співвідношення частин тіла (пропорцій), регулюванню росту і маси кісток.[40]

Оздоровлення дитини передбачає удосконалення діяльності серецево-судинної та дихальної систем, розвиток вміння пристосування до змін навантажень та зовнішніх умов. Для цього необхідно в процесі організації активного відпочинку розвивати у дошкільників рухливість грудної клітини, збільшувати життєву ємність легенів, сприяти тренуванню механізмів терморегуляції, забезпечувати тренування нервових процесів, удосконалювати діяльність рухового аналізатора, органів чуття [59].

Для розвитку рухової діяльності дитини дуже важливий творчий підхід. Він сприяє розкриттю потенційних можливостей дитячого організму, створює умови для реалізації свободи дій, забезпечує гармонію дитини з самим собою, навколишньою природою та соціальним середовищем.

Під дією навколишнього світу перебудовується робота організму, він починає функціонувати у режимі, який потребує найменших затрат енергії. Завдяки активізації механізмів саморегуляції головний мозок аналізує поступаючу багатопланову інформацію, удосконалює та підвищує оздоровлення організму.

Навчальні завдання предбачають формування рухових умінь та навичок, розвиток психофізичних якостей (швидкості, сили, гнучкості, витривалості, спритності, окоміру); розвиток рухових здібностей (функції рівноваги, координації рухів).

В процесі активного відпочинку дитина:

? набуває визначеної системи знань про фізичні вправи, їх структуру, оздоровчу дію на організм;

? усвідомлює свої рухові дії;

? засвоює фізкультурну та просторову термінологію (таку як: вихідне положення, колона, шеренга, вперед-назад, вліво-вправо, вверх-вниз та інше);

? отримує необхідні знання про виконання рухів, про спортивні вправи та ігри;

? дізнається про назви предметів, спортивного знаряддя, посібників, способи і правила користування ними;

? пізнає своє тіло, у неї формується тілесна рефлексія.

Займаючись на свіжому повітрі, дошкільники закріплюють знання про навколишню природу - дерева, квіти, траву, тварини, птахи. Дитина пізнає властивості води, піску, снігу; особливості змін пір року. У дошкільників збагачується словниковий запас, розвивається пам'ять, мислення, уява.

Активний відпочинок сприяє залученню дітей до великого спорту. Вони отримують знання про видатних світових та вітчизняних спортсменів, що значно розширює їх кругозір.[16]

Таким чином, реалізуючи у фізичному вихованні навчальні завдання, педагоги одночасно готують їх до навчання у школі.

Особливо слід підкреслити значення активного відпочинку як засобу, який сприяє вихованню творчої, різносторонньої та гармонійно розвиненої особистості дитини. Активний відпочинок відкриває великі можливості для морального, розумового, естетичного, трудового виховання.

При правильно організованих заняттях фізичними вправами створюються сприятливі умови для виховання позитивних рис характеру (організованості, дисциплінованості, самостійності, активності) та моральних якостей (чесності, справедливості, почуття товариськості, взаємодопомоги, вміння займатися в колективі, дбайливого ставлення до фізкультурного інвентарю, відповідального ставлення до виконання доручень), а також для виявлення вольових якостей (сміливості, рішучості, наполегливості, витримки).[35]

Активний відпочинок сприяє розумовому розвитку дітей, забезпечуючи оптимальні умови для нормальної діяльності центральної нервової системи та інших систем організму, що допомагає кращому сприйманню та запам'ятовуванню. Поряд із закріпленням знань, заняття фізичною культурою сприяють розвиткові психічних процесів (відчуття, сприймання, спостереження, уявлення, мислення, пам'яті, уяви), а також розумових операцій (порівняння, аналізу, синтезу, узагальнення тощо), виховують вміння творчо користуватися здобутими знаннями й набутими навичками у своїй руховій діяльності, виявляючи активність, самостійність, кмітливість, винахідливість.

У дошкільному віці важливо виховувати позитивні емоції, які створюють бадьорий, життєрадісний настрій, розвивати вміння швидко переборювати негативний психічний стан. Позитивні емоції сприятливо впливають на роботу всіх органів і систем організму, забезпечують швидкість та міцність формування рухових навичок та вмінь [22].

Під час виконання фізичних вправ слід розвивати здатність сприймати, почувати, розуміти і правильно оцінювати красу, витонченість, виразність рухів, поз, постави, красу костюмів, фізкультурного інвентарю, навколишньої обстановки, виховувати прагнення до естетично виправданої поведінки, непримиримість до грубості в діях, словах, вчинках.

Активний відпочинок сприяє і трудовому вихованню. У дітей зміцнюється здоров'я, формуються відповідні рухові навички, розвиваються фізичні якості, необхідні для праці. Діти опановують трудові вміння і навички, пов'язані з підготовкою приміщення чи майданчика до ігор та занять, з виготовленням і ремонтом найпростішого інвентарю, доглядом за ним, за спортивним одягом, взуттям. У них виховуються такі риси, як старанність, повага до праці дорослих.

В процесі організації різних видів активного відпочинку здійснюються такі виховні завдання:

? необхідність у щоденних фізичних вправах;

? вміння раціонально використовувати фізичні вправи у самостійній руховій діяльності;

? набуття грації, пластичності, виразності рухів;

? самостійність, творчість, ініціативність;

? самоорганізація, взаємодопомога.

Крім того, у дітей дошкільного віку виховуються гігієнічні навички, звичка до самообслуговування, допомоги вихователеві в організації та проведенні різних форм спортивних ігор.

Завдяки активному відпочинку:

? створюються сприятливі умови для формування позитивних рис характеру (організованості, скромності і т.п.);

? закладаються моральні основи особистості (почуття власної гідності, справедливості, товариськості, взаємодопомоги, відповідальності за доручену справу, вміння займатися в колективі);

? відбувається виховання вольових якостей (сміливості, рішучості, впевненості у своїх силах, витримки, наполегливості у подоланні труднощів);

? прищеплюється культура почуттів, естетичне відношення до фізичних вправ.

Активний відпочинок займає особливе місце в організації роботи з дітьми дошкільного віку. Він приносить дітям велику втіху та радість. Різноманітні види фізичних вправ: гімнастика, рухливі та спортивні ігри, спортивні вправи у поєднанні з елементарними драматизації, хореографії, співом, вікторинами, конкурсами та атракціонами - це завжди радість, веселощі, задоволення для малят. Тільки очікування радісної події здатне викликати у дитини позитивні емоції, відволікти від „входу” у хворобу (за даними В.Л.Страховської) [36]. Рухливі ігри, атракціони, конкурси, забави, сюрпризи, якими насичена програма кожної форми активного відпочинку, часто супроводжуються спонтанними комічними ситуаціями, що викликають сміх, подив, захоплення. Навіть одна ця обставина робить активний відпочинок незамінним засобом профілактики і навіть лікування різних порушень стану здоров'я дитини. Адже давно відомо, що хороший настрій, налаштування на життєстверджуючий лад має велику цілительну силу.

При підготовці і проведенні спортивних свят, розваг, днів здоров'я діти мають можливість проявити активність, ініціативу, самостійність, творчість, що сприяє розвитку їх здібностей та особистісних якостей. Під час проведення цих заходів діти одержують задоволення від участі, перемоги, спілкування, сумісної діяльності. Рухливі ігри, які складають основний зміст цих форм роботи з дітьми, більше ніж інші форми організації рухової діяльності, адекватні потребам дитини в русі і сприяють її гармонійному фізичному розвитку, розвивають координацію рухів, спритність, швидкість, виховують важливі морально-вольові якості: колективізм, уважне ставлення до товаришів та суперників, дисциплінованість.

Процес підготовки до фізкультурно-спортивних заходів об'єднує дитячий колектив, дітей і дорослих (педагогів та батьків) спільною метою і завданнями.

Позиція вихователів, інструктора з фізичного виховання, батьків в основному визначає ставлення дітей до фізичної культури і спорту. Якщо дорослі ведуть здоровий спосіб життя, систематично разом з дітьми виконують хоча б найпростіші фізичні вправи, рухливі, то й діти виростуть міцними, здоровими, любитимуть спорт.

Естетична атмосфера активного відпочинку, у якій дитина діє разом з дорослими дає їй змогу подарувати красу рухів, створити гарний настрій собі, потішити своїм виступом, радіти спільним іграм, розвагам, збагачує та урізноманітнює художньо-естетичні враження та почуття, дає можливість відчути власний успіх і вміння. Дуже важливо, щоб активний відпочинок зберіг невимушеність, безпосередність особистих проявів дітей.

Виходячи із вище сказаного, можна зробити висновок про те, що активний відпочинок сприяє зміцненню здоров'я дітей, загартуванню організму, формуванню рухових умінь та навичок, фізичних якостей, виховує любов до занять спортом, відкриває великі можливості для морального, розумового, естетичного і трудового виховання. Отже, активний відпочинок сприяє різносторонньому вихованню дітей дошкільного віку, спрямований на фізичний, інтелектуальний, духовний, емоційний розвиток, психофізичну готовність до праці та навчання у школі, підготовку дитини до життя.

 

 

ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ДИТИНОЮ

 

Шановні батьки,

нам би дуже хотілося, щоб цей буклет став вашим помічником.

Кожна мати та кожний батько хоче, щоб спілкування з дитиною приносило радість, щоб було взаєморозуміння і дружба. Хоча часом це нелегко. Дитина своєю поведінкою часто ставить перед батьками складні завдання: як відреагувати на спалах злості, неслухняності, що робити, якщо дитина пригнічена і невпевнена у собі, як допомогти їй налагодити контакт з однолітками, як бути, якщо ваша надмірно активна дитина не може всидіти і п'яти хвилин на одному місці... У батьків може виникати багато неприємних почуттів – злість, розчарування, безпорадність, почуття провини за те, що не змогли чомусь навчити.

Сподіваємося, що в цьому буклеті ви знайдете ті ідеї, що допоможуть вам справлятися зі складними ситуаціями, полегшать ваше життя і зроблять батьківство захоплюючим.

Про те, як спілкуватися з дитиною, можна говорити нескінченно багато. Ми виділили деякі загальні принципи, що можуть бути корисними в різних ситуаціях. І більш докладно розглянули деякі ситуації, що, з досвіду консультативної роботи з батьками, часто викликають труднощі.

Щасти вам!

 

 

Те, як ми ставимося до дитини, та й не тільки до дитини, впливає на те, чи зможемо ми знайти спільну мову, досягти взаєморозуміння, задоволення, радість у відносинах.

Що ж важливо в нашому ставленні до дитини?

Важливо приймати її. Це означає любити її безумовно. Просто тому що вона є, а не тому, що поводиться добре, відмінно вчиться, слухняна і т.д. Важливо поважати дитину як особливу людину, поважати її думку і почуття, і демонструвати цю повагу. Важливо прагнути зрозуміти, намагатися уявити себе на її місці. Важлива зацікавленість до її світу і її життя. Тоді дитина почуває себе потрібною, улюбленою. Тоді вона готова довіряти батькам, ділитися і дружити з ними.

Отже, у першу чергу, важливо наше ставлення до дитини.

 

 

Що можуть робити батьки, щоб дитина сприймала себе саму як улюблену, гарну і здібну?

 

 

‼        Більше помічати гарне в дитині, акцентувати увагу на тому, що в неї виходить, а простіше кажучи, більше схвалювати її справи і вчинки, частіше обіймати дитину, гладити, говорити їй, як ви її любите, як вона потрібна вам, як добре, що вона у вас є.

Досвід свідчить, що схвалити завжди є що, головне захотіти знайти. Спробуйте підрахувати, скільки разів на день ви похвалили дитину, а скільки разів - висловили своє невдоволення. Схвалень і заохочень у ваших стосунках повинно бути як мінімум у 2 рази більше, ніж покарань і критики. Частіше говоріть дитині «можна»,  ніж «не можна», «обережно», «не смій», «не роби», « ні» і т.д.

Такий підхід не означає, що ви не повинні сердитися на дитину чи повинні приховувати свої почуття.  Однак, варто виражати своє невдоволення якоюсь дією дитини, але не дитиною в цілому.  Можна засуджувати вчинки, але не почуття дитини. Навіть якщо дитина відчуває такі почуття як гнів, роздратування, які зазвичай вважають поганими, не засуджуйте її. Якщо вона їх відчуває, це означає, що на це є причини. Ви можете шукати ці причини самі чи разом з дитиною .

Схвалення має бути конкретним. Часто батьки бояться «захвалити», щоб дитина не стала самозакоханою, впевненою в тому, що на світі є тільки вона і її потреби. Ви можете не просто казати “ти чудовий”, “ти найкрсивіша (найрозумніша, найдобріша і т.п.)”. Хваліть за конкретні дії: «Чудово, що допоміг помити посуд, а то я б ще довго не могла відпочити», «Спасибі, що сама зібрала портфель».

Не варто хвалити тільки за «великі» справи. Вчіть дітей радіти і цінувати маленькі успіхи теж. Ви можете ввечері разом обговорювати, що гарне і радісне відбулося за день, завести щоденник успіхів, придумати разом як ви будете відзначати, якщо дитина змогла впоратися з чимось вперше у своєму житті. Наприклад, якщо дитина вперше сама дісталася додому зі школи, можна відзначити цю подію разом чимось солодким. Чи придумати будь-які інші способи разом вчитися помічати гарне.

Часто дітям важко сказати, за що вони могли б похвалити себе сьогодні чи що відбулося гарного. Вони розгублюються, говорять, що нічого такого гарного, що варто схвалення, не зробили. Тільки поступово з'ясовується, що вони допомогли другові, вдало зіграли у гру, одержали гарну оцінку, швидше звичайного змогли зібратися, побачили особливо красиве дерево, і мають ще купу гарних вражень та справ. Просто вони не звикли зауважувати на те гарне, що вони зробили.

Багато дорослих зі смутком говорять, що виросли на принципі «Якщо ти зробив чи зробила щось добре чи навіть чудове, то це нормально, так і повинно бути, якщо погане – це жахливо». А схвалень і захоплення їх діями та вчинкам вони майже ніколи не чули. Для цього треба було зробити щось надзвичайно чудове.

У деяких ситуаціях, особливо, коли відносини між батьками і дітьми стали вже дуже напруженими, батькам важко буває помітити щось гарне в дитині, хвалити її.

Наприклад, дитина не робить вчасно уроки. І починається важка війна нагадувань, критики, погроз з боку батьків і опору, відмовок, відтягування, істерик, чи просто ігнорування з боку дитини. Ви можете спробувати змінити стратегію – запитати, що цікавого відбулося за день, помітити щойно  побудовану модель машинки чи новий малюнок, складені речі, просто обійняти дитину, розповісти щось про свої справи. Можливо, з перших же ваших спроб вона і не почне ставитися до уроків більш відповідально, але це буде кроком до побудови добрих відносин, що дадуть шанс вирішити проблему.

 

       Ваша дитина унікальна!

Уникайте порівняння своєї дитини з іншими

Коли ви порівнюєте свою дитину з іншими, ви тим самим нібито говорите їй, що вона гірше за інших, через що знижується самооцінка дитини. Часті порівняння призводять до того, що дитина і сама починає себе весь час порівнювати з іншими не у свою користь. У дитини може з'явитися відчуття, ніби щоб вона не робила, все одно вона не стане такою, як Петро, Марійка чи ще хтось. А тоді навіщо старатися щось покращувати. І дитина починає поводитися таким чином, щоб підтвердити свій образ «недостатньо гарної».

Порівнюйте, якою дитина була вчора, і чому вона вже навчилася сьогодні, що вже робить краще, ніж раніше. Тоді ви зможете зрозуміти, як вона розвивається і чим ви їй можете допомогти.

 

‼        Установка на позитив

Мама десятирічного хлопчика дуже хвилюється, яким виросте її син. Вона зауважує, що він часто невпевнений у собі, йому буває важко спілкуватися з однолітками, він часто агресивний і поводить себе некеровано. Хлопець зовні і по темпераменту дуже схожий на свого батька, з яким мама давно і болісно розлучилася. Маму дуже лякає така схожість, вона боїться, що її син, коли виросте, стане поводитися так само, як і його батько. Їй дуже хочеться виховати сина відкритим для людей, товариським, сильним, впевненим у собі. Але її страх, що це не вийде, приводить до того, що вона весь час припиняє його дії, виховує «як не треба робити». В наслідок цього, хлопчик вважає себе поганим, багато чого боїться робити, привертає до себе увагу тільки негативними способами – бійкою, вередуваннями.

Що ж робити в такій ситуації? Дуже важливо говорити, як треба робити, а не як не треба. Замість фрази «Ти такий замкнений, не треба мовчати» краще сказати «Ти можеш говорити про те, що думаєш. Це чудово, що в тебе є своя думка! Мені буде цікаво її почути».

Всі батьки дуже лякаються, коли помічають, що дитина поводить себе агресивно, краде, бреше, занадто замкнена, брутально себе поводить. Та й як тут не тривожитися. Але в дійсності всі ці види поведінки є лише сигнал – щось про світ наша дитина ще не вивчила, чи чогось їй не вистачає, щось відбувається всередині неї, що змушує її поводити себе так. В усіх таких випадках перелякані батьки приділяють багато негативної уваги, намагаючись «вигнати бісів». Це приводить до того, що дитина навіть може почати посилювати негативну поведінку. Спробуйте усі свої звернення до дитині замінити з негативу на позитив.

 

‼        Помічайте та визнавайте особливості своєї дитини.

Ваша дитина моторна чи повільна? Стійка до стресу чи дуже чутлива? У неї більше розвинута образна пам'ять чи пам'ять на словесну інформацію? Їй краще дається математика чи малювання? Спокійна чи дуже рухлива? Може заплакати, якщо ви спокійним, але суворим, голосом зробите їй зауваження, чи ледь відреагує на ляпанець чи інше покарання. Чи потрібно дитині багато контролю, чи вона настільки слухняна і сама вміє себе тримати в рамках, що ваш контроль потрібний лише мінімально?

Кожна з цих особливостей не означає, що ваша дитина краще чи гірша за інших. Вона просто така. Навряд чи вам вдалося б зробити тихоню з дуже активної дитини – усе, що ви зможете зробити, це направляти її енергію в «мирне русло», давати їй вихід, навчити її контролювати свої дії. Якщо ви приймете те, що дитина повільна, ви зможете допомогти їй навчитися розраховувати час, щоб встигати.

 

Хлопчик 10 років, чутливий, мрійник, який тонко сприймає навколишній світ, який цікавиться книгами, ніжний. Його захоплюють заняття танцями, а батько вважає це заняттям лише для дівчат і хоче, щоб він ходив на боротьбу чи футбол. У тата є чітке уявлення про те, яким повинен бути майбутній чоловік. Йому дуже важко прийняти той факт, що його сина цікавить не те, що важливо було для самого батька в дитинстві. А хлопець страждає, відчуває себе неправильним, йому хочеться бути гарним в очах батька. Але, з іншого боку, йому не подобається те, що батько йому пропонує.

 

На консультацію звертається мама першокласниці. Жінка дуже активна, багато чого в житті сама домоглася, швидка, рухлива, напориста. Їй здається, що з її дитиною щось не так, тому що дівчинка повільно збирається, довго думає над уроками, повільно реагує. А дівчинка просто від природи повільна. Мама її увесь час намагається поквапити, в результаті дівчинка починає все робити ще повільніше, стає плаксивою, дратівливою. Вона, через особливості свого темпераменту, не може виконати вимоги мами. Від того, що її кваплять, у неї виникає перенапруга. Якщо дати дівчинці робити все в своєму темпі, враховувати її повільність при зборі в школу, вона цілком успішно з усім може впоратися.

 

Іноді батькам буває особливо важко прийняти в дитині ті якості, які їм самим у дитинстві приносили багато неприємностей.

 

Мама звертається на консультацію з приводу свого 11річного сина, що не може за себе постояти. Якщо на нього кричать, починає плакати, багато чого боїться, лякається, коли опиняється в новій ситуацію чи знайомиться з новими людьми. У мами така поведінка викликає сильне роздратування. Коли вона стала згадувати своє дитинство, з'ясувалося, що вона теж поводилася саме так, і саме так її лаяли батьки за це, обзивали «нюнею». Вона ненавиділа себе, але нічого не могла із собою поробити. Коли вона бачить ті ж якості у своєму синові, вона згадує про ті часи, про гнів батьків і своє власне невдоволення собою, і переносить усі ці почуття на сина.

 

А іноді батькам буває важко примиритися з тим, що дитина поводиться зовсім не так, як вони поводилися. Якщо мама чи папа в дитинстві були тихими і слухняними, їм важко прийняти рухливість, активність і самостійність дитини, і вони, скорішеза все, будуть розглядати такі якості як «розв'язність і впертість».

 

‼        Висувайте реальні вимоги до дитини.

Спробуйте поставитися до дітей, як до квітів – нехай вони ростуть у тому темпі, що їм задала природа. Форсувати розвиток дитини так само неможливо, як змусити квіти зростати швидше. Вимоги до дитини не повинні бути завищеними.

Досить часто відбувається так. До 6 років до дитини відносяться, як до маляти – балують, все за нього роблять, дозволяють йому вередувати, а коли настає пора підготовки до школи, вимоги істотно посилюються. Від нього починають вимагати відповідальності, самостійності, дорослості. Але звідки ж вона може з'явитися раптом? Усі ці якості варто виховувати поступово. І важливо враховувати вікові і просто індивідуальні особливості дитини.

 

‼        Залучайте дитину до спільного вирішення проблем.

Дітям подобається брати участь в усьому. Залучайте дитину до прийняття рішень – як провести вихідні, коли і куди піти гуляти, що подарувати мамі на день народження. Люди терпіти не можуть, коли їх змушують, але якщо людина вирішує самостійно – інша справа. Дитина почуває себе учасником, а не об'єктом примусу.

Мама 7-річного хлопчика знайшла чудовий хід, щоб справитися з постійними «канюченнями» дитини і проханнями щось йому купити. Якось раз вона посадила його і докладно обговорила з ним їхній бюджет на місяць. Вона радилася з ним, від чого, на його думку, можна відмовитися, щоб йому щось купити, скільки можна виділити на покупку дріб'язків. Чи потрібно говорити, що кількість капризів дитини різко скоротилася.

 

‼        Надавайте дитині можливість вибору

Для розвитку самостійності дитини й вміння приймати рішення дуже корисно надавати дитині можливість вибирати між двома способами поведінки чи дій. Замість того, щоб сказати, «Прибери машинку і конструктор», запитайте в дитини: «Ти хотів би спочатку прибрати конструктор, а потім машинку чи  навпаки?» Це дозволяє дитині контролювати ситуацію і не суперечити волі батьків.

Якщо дитина звертається до вас за порадою чи запитує про те, яке прийняти рішення, і вам дуже хочеться підказати їй, що їй робити, спробуйте втриматися від готової відповіді. Спробуйте допомогти їй прийняти рішення самостійно.

 

‼        Вірте у свою дитину.

Родина збиралася переїжджати на нову квартиру. Мама дуже тривожилася, що у хлопця, і так не надто товариського, можуть виникнути труднощі з пошуком друзів. На це інша мама і досвідчений психолог їй порадила для початку змінити тривогу на віру в те, що в її дитини все вийде, а тоді вже шукати способи допомогти йому.

 

Отже, ми поговорили про те, яке ставлення до дитини поліпшує наше спілкування з нею. Давайте тепер звернемося безпосередньо до способів спілкування з дитиною.

 

 

Які звернення дитина краще чує

 

 

Досить часто конфлікти з дитиною виникають тоді, коли дитина не чує батьківських прохань чи вказівок. Це може бути пов'язане з проблемою відносин між вами і дитиною. Наприклад, коли спілкування в основному зводиться до вимог і вказівок. Тоді дитина протестує проти цього і виявляє упертість. Чи, навпаки, коли батьки потурають дитині, не привчають її до того, що в неї є якісь обов'язки.

У той же час, важлива і форма, у якій ми просимо дитину щось зробити.

 

·        Позитивно формулюйте звернення до дитини.

Кажіть дитині що робити, замість того, щоб вказувати, чого не робити. Наприклад, замість: «Не дряпайся по меблям», треба сказати: «Злізь зі столу».

·        Не поєднуйте в одному проханні чи вказівці декілька.

Давайте вказівки по одній, а не всі разом. Розділяйте великі прохання чи вказівки на декілька невеликих. Наприклад, замість: «Прибери свою кімнату», скажіть: «Склади кубики в коробку», «Постав взуття в шафу».

·        Говоріть дитині точно, що потрібно зробити.

Замініть такі висловлення як «Будь гарним» чи «Роби правильно», більш точними, такими як «Говори пошепки» чи «Будь ласка, сядь за стіл».

·        Звертайтеся до дитини спокійно.

Діти повинні навчитися реагувати на нормальний тон голосу, а не на крик, авторитарний тон чи благання.

·        Говоріть чемно і з повагою.

Прохання і вказівки повинні бути чіткими і ясними, в них не повинно бути неповаги до дитини. Дуже допомагає слово «будь ласка».

·        Прохання і вказівки повинні бути такими, щоб дитина була здатна їх виконати.

Важливо, щоб прохання і вказівки збігалися з фізичними і розумовими можливостями дитини. Трирічна дитина не зможе зав‘язати самостійно шнурки, а п‘ятирічна вже спроможна це зробити. Просто так дитина не стане акуратною. Якщо до цього дитина сама не прибирала кімнату, значить в неї ще не має навичок. Її треба спочатку навчити цьому, а потім вже вимагати допомоги у прибиранні дому.

·        Використовуйте команди і накази тільки тоді, коли вони дійсно потрібні.

Прямі команди повинні використовуватись тільки тоді, коли дійсно важливо, щоб дитина їх виконала. Наприклад, в екстреній ситуації, коли хтось поранився, потрібно щось дуже терміново зробити.

·        Використовуйте вибір, коли це можливо.

Пропонуйте дитині, якщо є можливість, вибирати, що одягти – сині чи жовті панчохи, що з'їсти на сніданок, як провести час.

·        Пояснюйте, чому ви просите чи вимагаєте

Пояснення краще давати до прохання чи вказівки. Не варто їх давати між проханням і його виконанням, оскільки діти можуть намагатися втягнути батьків у дискусію, щоб не робити того, що батьки просять.

·        Хваліть!

Не забувайте похвалити і подякувати дитину за зроблене. Адже, якщо ми просимо про щось чужу людину, і вона виконує наше прохання, ми обов'язково говоримо їй «спасибі».

 

Давайте тепер звернемося до «особливих» ситуацій спілкування з дитиною.

 

 

Коли дитина переживає сильні почуття

 

(За матеріалами книги Ю.Б.Гиппенрейтер «Общаться с ребенком как?»)

 

Коли дитина переживає сильні почуття, їй боляче, страшно, кривдно, соромно, вона гнівається. Перше, що ви можете зробити – це дати зрозуміти, що ви “чуєте і бачите”, що вона відчуває.

Щоб дитина зрозуміла, що ви поруч з нею, готові зрозуміти її і підтримати, ви можете використовувати спосіб, що називається “активне слухання”.

 

Активно слухати, значить “повертати” дитині в розмові те,

що вона вам сказала, при цьому позначивши її почуття.

 

Ось приклади, як ви можете допомогти дитині поділитися почуттями та  більше розповісти, що саме її хвилює.

 

Дівчинка: Я не буду носити цей кошмар!

Мама (спокійно): Тобі не подобаються ці брюки.. (Повторення почутого)

Дівчинка: Вони ні з чим не гармонують!

 

Дитина: Я ніколи не буду з ним спілкуватися!

Батько: Ти не хочеш з ним водитися. (Повторення почутого)

Дитина: Так! Він обзиває мене!

Батько: Ти розлютився. (Позначення почуттів дитини. При цьому батько не засуджує різку й агресивну реакцію дитини)

 

·        Якщо дитина звертається до вас з чимось важливим для неї – намагайтеся приділити їй свою увагу цілком, не відволікаючись ні на що інше. Якщо дитина маленька, ви можете сісти поруч з нею. Якщо у вас немає часу зараз обговорювати з дитиною щось, скажіть їй, коли саме у вас буде можливість цілком побути з нею.

·        Не варто задавати дитині питання. Краще, щоб ваша реакція була в стверджувальній формі. Фраза, сформульована як питання, не виражає співчуття. Скоріше сприймається як розслідування з боку батьків.

·        «Тримайте паузу» - дайте можливість дитині розібратися зі своїми переживаннями, просунутися в рішенні своєї проблеми.

 

 

Чим корисне активне слухання:

§         ви показуєте дитині, що ви поруч з нею, розумієте її;

§         воно допомагає дитині самій більше розуміти себе, свої почуття,  і знаходити рішення;

§         ви показуєте дитині конструктивний спосіб вираження своїх почуттів і вирішення проблеми.

 

Є почуття, що прийнято вважати поганими. Наприклад, гнів чи  роздратування, особливо, стосовно дорослого (вчителя, родича, когось з батьків). Але заборона на такі почуття не може усунути самі почуття. Вони залишаються всередині і накопичуються. І періодично вириваються з такою силою, що їх вже неможливо стримати.

Активне слухання дає дитині можливість самій усвідомити свої почуття. Дитина «одержує дозвіл» на вираження таких почуттів і вчиться виражати їх конструктивно. Ви можете створювати й інші ДОЗВІЛЬНІ КАНАЛИ – дозволити дитині вдосталь покричати від злості і викричати її, побити подушку чи грушу для биття, порвати папір.

 

Звичайно, спочатку може бути не просто використовувати активне слухання. Адже більш звичними є такі реакції:

·        Поради, як поводитися, готові рішення - "А ти дай здачі", "Я б на твоєму місці..." – дитина не відчуває підтримки, може думати, що її почуття стосовно ситуації неправильні. Така позиція не допомагає дітям більше розповісти про свою проблему, сприяє тому, що вони ще більше замикаються в собі і своїх почуттях. Часто у відповідь на поради виникає негативна реакція, пов'язана з тим, що  наступають на бажання дитини бути самостійною. Про це краще поговорити потім, коли почуття заспокояться. Тоді варто дати пораду, поділитися досвідом, обговорити, що варто і чого не варто робити.

·        Критичні зауваження, догани, звинувачення - "З тобою завжди щось трапляється", "Сама винна!" - такі фрази звичайно викликають тільки сильну захисну реакцію і відмову від розмови, зневіру в тому, що батьки можуть почути, збільшують почуття провини, а також, призводять до зниження впевненості дитини в собі.

·        Мораль, повчання - "Треба було думати", "Навіщо ти з ними зв'язувався" - викликають у дітей почуття тиску та неповноцінності, коли з ними відбулося щось неприємне.

·        Обзивання, висміювання - "Боягуз, ти що, здачі дати не міг?", "А ти звичайно завжди правий?".

·        Випитування, розслідування - "Ні, ти все-таки скажи", "Ну чому ти мовчиш?", "Що все ж таки трапилося?" – краще, заміняти питання на стверджувальні фрази. Наприклад: «Тобі зараз важко говорити про те, що відбулося».

·        Співчуття на словах, умовляння - "Я тебе розумію" і інші подібні фрази можуть пролунати занадто формально для дитини. Іноді краще просто обійняти засмучену дитину.

Коли дитину переповнюють емоції, такі реакції заважають дитині відчути, що її розуміють. Спільним для всіх таких реакцій є те, що вони не допомагають дитині виразити почуття і залишають її наодинці зі своїми  переживаннями.

 

 

Коли батьки дуже зайняті

 

Майже всі батьки сьогодні працюють. Багато хто працює дуже багато і важко. Час непростий. Потрібно заробляти гроші, щоб годувати родину. Страшно втратити роботу, тому їй віддаються всі сили. Або просто робота дуже захоплює, важлива для реалізації себе. У стрімкому темпі буднів багатьом батькам важко вибрати час для спілкування з дитиною.

Дитина може використовувати різні деструктивні способи, щоб привернути до себе увагу. Давайте розглянемо, що почуває дитина, коли батьки дуже зайняті і приділяють їй мало часу і уваги. І які варіанти поведінки допоможуть і вам, і дитині.

По-перше, дитина може не розуміти, чому батьків, чи одного з батьків постійно немає. Вона може почувати себе непотрібною, самотньою, беззахисною.

По-друге, дитина має потребу в передбачуваності і стабільності. Їй дуже важко, коли батьки непередбачено затримуються чи від‘їжджають кудись.

Часто діти починають хворіти, погано вчитися, розкидати речі, красти – все тільки для того, щоб хоча б такою своєю поведінкою звернути на себе увагу.

Один хлопчик навмисно кидав взуття посередині передпокоїв, оскільки знав, як любить порядок його батько. Але це був його єдиний спосіб привернути до себе увагу, нехай і негативну, з боку батька.

§         Визначте час протягом дня чи тижня (у залежності від віку і ситуації), який ви можете присвятити своїй дитині, не відволікаючись ні на які інші справи. Дитина повинна знати – у цей час вся ваша увага належить їй і нікому і нічому іншому. 

§         Важливо дати дитині зрозуміти, що навіть коли мами чи тата немає поруч, вони пам'ятають про неї і люблять її. Ви можете подарувати йому чи їй якийсь талісман, дрібничку, що завжди буде з ним чи з нею, через яку дитина зможе відчувати вашу підтримку.

§         Спробуйте розповісти дитині про свої справи, про те, що вас захоплює в них. Тоді дитина зможе відчути свою причетність і значимість, оскільки батьки діляться з нею.

§         Намагайтеся попереджати свою дитину про те, коли в неї буде можливість вас побачити чи коли вас не буде. При цьому завжди краще, якщо є можливість, щоб дитина знала, як з вами зв'язатися у разі потреби.

Часто батьки відчувають почуття провини через те, що в них просто не залишається сил і часу на дитину. Адже крім роботи є ще інші справи: господарство, турбота про своїх батьків, потреба просто відпочити і розслабитися. Існує переконання, що «гарні батьки – це ті, котрі проводять з дитиною дуже багато часу». Звичайно, добре, коли це можливо. Але що ж робити, якщо цього часу немає? Досвід нашої практичної роботи показує, що справа не тільки в кількості. Дитині може бути досить зовсім небагато часу в день, щоб почувати себе потрібною і улюбленою батьками. Уся справа в тім, чим наповнити цей час. 

Багато дітей зі смутком говорять, що їхніх батьків цікавить тільки їхнє навчання. Багато хто просто ненавидить щовечірній допит батьків «Як справи в школі? Що ти сьогодні одержав (одержала)?». Схоже, що можливі проблеми в навчанні настільки хвилюють і лякають батьків, що вони витісняють інтерес до того, що захоплює зараз дитину, що її хвилює, що засмучує і тривожить.

Не будемо заперечувати важливість гарної освіти, але дитина не тільки учень. Спробуйте поцікавитися захопленнями дитини і спробувати в них прийняти участь, і ви побачите, що дитина більш охоче стане йти на контакт із вами. Поцікавтеся її мріями, фантазіями, емоційними переживаннями, відносинами, уявленнями про майбутнє. Якщо вас зовсім не цікавить те, що цікавить вашу дитину, допоможіть їй знайти когось (знайомих, гурток, літературу), з ким вона могла б поділяти свої захоплення, і дитина побачить в вас друга і помічника. Часто через уроки вже просто не залишається часу на відносини – розмови, ігри, обговорення прочитаного чи щось ще.

Якщо у вас декілька дітей, вкрай важливо, щоб кожний з них знав, коли в нього буде можливість поспілкуватися з батьками наодинці, без братів і сестер.

Одна мудра жінка, що виховувала сама чотирьох синів, а ще працювала і вчилася, домовилася з дітьми так. Кожний з дітей знав, що вона проводить з ним, і тільки з ним, один вихідний на місяць. Кожен хлопець знав, що це час, коли він може поговорити з мамою про те, що для нього важливо. Завдяки цьому рішенню, навіть при такому завантаженні, вона змогла зберегти відносини з кожним із синів і знайти час, щоб підтримати кожного.

 

 

Батькам про батьків

 

У нашому суспільстві дуже розвинутий стереотип, що, коли з'являється дитина, батьки повинні відмовитися від себе, свого особистого простору, своїх інтересів і потреб і присвятити  себе вихованню дитини.

Особливо розповсюджений цей стереотип серед жінок. Чоловіки, як правило, все ж таки зберігають свою територію. З одного боку, безумовно, народження дитини припускає обмеження для батьків. З іншого боку, навіть для самої дитини важливо, щоб батьки мали своє життя, не підкоряли себе цілковито дитині, вміли відстоювати своє право на особистий час, відпочинок, свої власні потреби. Тоді дитина вчиться поважати чужі права й має приклад того, як можна поважати свої права.

 

Привчайте дитину з малечку поважати право іншої людини,

в тому числі, найближчих людей – матері та батька,

на власний час і простір!

 

Нажаль, дуже часто матері підлітків скаржаться, що вони на дитину все життя поклали, в усьому собі відмовляли, а він чи вона не цінують, не чують, не зважають…... Отже, в результаті того, що мама забула про себе, дитина не навчилася враховувати бажання інших.

 

Діліться з дитиною своїми почуттями. Не завжди дитина може сама зрозуміти і правильно здогадатися про те, який у вас настрій, самопочуття, про те, що ви хочете побути наодинці із собою. Говоріть йому чи їй про це. Ви можете навіть запропонувати якісь умовні знаки, що будуть свідчити про ваш настрій чи ваші потреби. Попередьте дитину, що справа не в ній, що вона не винна, що мама чи тато зараз не спроможні грати чи розмовляти, що це тимчасово. Вам просто потрібно побути наодинці із собою, а потім ви знову зможете бути разом.

Коли ви ділитесь з дитиною своїми почуттями і проблемами, дитина скоріше навчиться ділитися своїми почуттями і проблемами з вами. Їй не потрібно буде влаштовувати істерику, для того щоб «сказати», що вона розлютилася на недостачу уваги, наприклад.

 

Навчайте дитину підтримувати вас. Це дуже важливо для вас обох.

Навіть якщо ви розумієте, що якось не так поводитеся зараз чи раніше не так діяли по відношенню до своєї дитини, спробуйте відсунути почуття провини. Якщо вам здається, що десь ви недозрозуміли, недоприділили увагу, недопіклувалися, недопояснили, спробуйте краще зрозуміти, подбати, приділити увагу зараз. Провина віддаляє нас один від одного, пригнічує, іноді навіть може призвести до того, що хочеться діяти ще більш брутально.

 

Експериментуйте, і ви знайдете нові рішення. Якщо ви бачите, що вас щось не задовольняє у спілкуванні з дитиною, залучайте свою творчість, пробуйте.

 

Якщо ви вдарили дитину у нападі гніву, а потім каєтеся в цьому, ви можете сказати: «Вибач мене. Це грубий і поганий спосіб показати тобі, як я розсердилася. Давай сядемо і поговоримо про те, чому тобі так важко виконувати мої прохання.»

 

Допомагайте дитині стати самостійною і полегшуйте власне життя. Пам‘ятайте, що варто бути уважними до того, на якому етапі розвитку своїх здібностей і можливостей знаходиться ваша дитина. Визначте:

·        що дитина вже в стані робити самостійно;

·        що може робити сама, але ще має потребу у вашій підтримці і допомозі;

·        що ще не може робити, але ви б хотіли, щоб у найближчому майбутньому навчилася  робити сама. І не беріть на себе зайву відповідальність.

І вам стане легше, і дитина буде поступово вчитися бути самостійною. Наприклад, традиційна проблема, коли батьки змушені робити уроки постійно разом з дитиною, інакше дитина їх просто не робить чи робить неуважно.

Як навчити її робити уроки самостійно? Якщо спочатку ви робите уроки разом, то потім запропонуйте дитині самій робити, а ви посидьте поруч, допоможіть, якщо треба, а потім разом перевірте. Потім запропонуйте їй спочатку перевірити усе самій, а потім вже разом. Потім ви можете поступово відмовитися від перевірок, довіривши їй самій функцію контролю. Потім можете домовитися, що ви будете зрідка заглядати до неї, коли вона буде робити уроки самостійно.

Важливо тільки бути уважними до того, чи готова дитина вже впоратися з тим, що від неї очікують.

 

Коли ви відчуваєте, що дитина своєю поведінкою – вередуванням, брутальністю, неслухняністю – зводить вас з розуму, спробуйте згадувати про активне слухання.

Також у нагоді стануть Я-ВИСЛОВЛЮВАННЯ. Я-висловлювання – це повідомлення про свої почуття у зв'язку із ситуацією від першої особи. Спробуйте заміняти такі фрази, як «Ти зводиш мене з розуму», «Ти огидно поводишся», на «Я злюся, коли не бачу ніякої реакції на свої слова». Ви можете помітити, що в цій фразі немає обвинувачення дитини. Ви просто говорите про себе і свої почуття. Таким чином, ви не стримуєте своїх почуттів. Вони не накопичуються в вас, щоб, зрештою, вирватися через крик або сльози. Дитина бачить урок, як можна виразити почуття. І дитина, як і будь-яка інша людина, скоріше буде готова вас почути, оскільки я-висловлювання не роблять її винною і поганою.

 

У ситуаціях, коли дитина зіткається з труднощами, коли він чи вона не слухаються, коли вам важко пояснювати, чому ви вводите ті чи інші обмеження, ви можете розповісти дитині про те, що ви самі відчували в дитинстві в таких ситуаціях.

 

Шляхом до того, щоб дитина менше вибивала вас з колії може бути розуміння причин її поведінки. І пояснення їх і для себе, і для самої дитини.

Наприклад, діти часто діють імпульсивно. Коли вони роблять ірраціональні вчинки, вони себе почувають жахливо, самотньо і дуже розгублено. Вони думають, що ніхто і ніколи так себе не поводив і, тим більше, ніхто ніколи себе так не почував.

Розповідає мама одного хлопчика: «Коли ми були на риболовлі з друзями, Вітя (6 років) раптом закинув снасть одного з друзів на середину річки. Він стояв і посміхався як дурень. Першою реакцією було роздратування: «Що за неможлива дитина, зробив гидоту і ще посміхається. Невже він не розуміє, що його вчинок жахливий». Тільки потім я побачила в його очах страх і розгубленість. Він явно почував себе винним та розгубленим, і не знав, як спокутувати свою провину. Посмішка виникла від напруги і розгубленості. Я сказала йому, що бачу, як він переживає, що зробив дурницю, яку знає, що не можна було робити, що він може попросити пробачення і допомогти виловити снасть». 

Навіть якщо те, як ви зрозумієте і поясните почуття дитини, не буде абсолютно точним, вона відчує, що її намагаються зрозуміти, а не просто вважають поганою.

Інтерпретувати поведінку дитини може бути непросто. Особливо, це стосується поведінки «важких»  дітей, до яких найчастіше відносять дітей, які поводять себе неслухняно, агресивно, замкнено. Такі діти частіше викликають роздратування і нерозуміння, відчуття, що вони «навмисно злять», «просто не хочуть слухати і розуміти», просто «байдужі». Найчастіше все оточення їх обвинувачує.

Важливо знати! Такі діти, майже завжди, навпаки є особливо чутливими, вразливими і багато чого розуміючими.

А причини їхньої такої поведінки можуть бути наступні:

1.      Боротьба за увагу – дитина знаходить те, до чого батьки найбільш чутливі і починаються проблеми саме в цій сфері (здоров'я, навчання і т.д.).

2.      Боротьба за самоствердження проти зайвої влади й опіки батьків. Коли у вихованні є надлишок вказівок, зауважень, критики, заборон, побоювань, тривог. Дитина, за допомогою неслухняності й упертості починає використовувати всі засоби, щоб показати, що він чи вона – самостійна особистість.

3.      Бажання помститися за образи, які завдали батьки (через розлучення, появу молодших дітей, ігнорування або відштовхування дитини) чи інші люди.

4.      Втрата віри у власний успіх – коли дитина не справляється з чимось, наприклад, з відносинами з однокласниками, вона починає погано вчитися.

Розуміючи ці причини, батьки можуть бачити в «проблемній» поведінці сигнал про потребу у допомозі. І якщо спілкування з дитиною перестало бути радісним і задовольняючим вас, зайшло в глухий кут, не впадайте у відчай. Можна просто намагатися зрозуміти, що відбувається з вашою дитиною.

 

 

Зрозуміти ж причину ви можете, зокрема, спираючись на свої власні почуття.

·        Найчастіше батьки відчувають роздратування щодо дитини, якщо причиною “поганої” поведінки дитини є те, що їй не вистачає уваги.

·        Якщо причиною неслухняності є боротьба за самоствердження, батьки частіше відчувають гнів.

·        Якщо дитина бажає помститися своєю поведінкою, то вас, як батьків, охоплює образа.

·        Якщо ж ви почуваєте безсилля, безнадійність, розпач, то імовірніше за все, ваша дитина не може впоратися з якимись ситуаціями і почуває себе неповноцінною.

 

Що ж тоді можуть робити батьки?

·        Якщо вашій дитині не вистачає уваги – ви можете пошукати способи прояву до неї позитивної уваги, які були б приємні і вам, і дитині. У такі моменти, коли дитина не дратує вас, коли у ваших відносинах все спокійно. А традиційні витівки краще взагалі залишити без уваги.

·        Якщо ж дитина бореться за самоствердження, надавайте їй право на власні рішення і навіть помилки.

·        Якщо дитина своєю поведінкою мститься вам за щось – доречним може бути питання: «Яку біль відчуває дитина?»

·        Дуже непросто може бути знайти вихід з ситуації, коли дитина зневірилася у власному успіхові, а ви відчуваєте безсилля. Що ви можете робити, так це допомагати йому чи їй знайти ту сферу, де він чи вона вже успішні або можуть стати успішними, знаходити той рівень завдань, з яким дитина в змозі впоратися та отримати задоволення від досягнутого. Критику варто звести нанівець. У такій ситуації дитина гостро потребує підтримки.

 

Вірте, що у вашої дитини і у вас, як у батьків,

та й просто, як у людей, все може бути добре!

 

 

Головне відчути себе разом з дитиною. Разом – ви сила. Разом ви в змозі пережити будь-яку важку ситуацію і знайти свій вихід. Пам’ятайте, що ви і ваша дитина найближчі та найрідніші люди один для одного. Навіть, в часи, коли вам важко знайти спільну мову, відшукуйте в собі сили залишитися поруч та підтримати один одного. Частіше згадуйте, що ви творча людина. Прислухайтеся до своєї уяви та інтуїції. Вони в змозі підказати вам рішення

Ми вам запропонували результати спільної творчості нас та тих батьків, які зверталися до нас по допомогу. Приєднуйтесь до нас і відкривайте свої власні шляхи спілкування з дитиною.

Щасливих пошуків!

 

 

Як навчити дитину самостійності

 

Кожен з батьків, звісно, прагне, щоб його дитина стала самостійною людиною. Але нерідко трапляється так, що син або донька виростають, створюють свою сім’ю, виховують власних дітей, але так і залишаються залежними, безпорадними в скрутних ситуаціях, як кажуть, «несамостійними».

Чим же керуватися, щоб виховати такі якості, як відповідальність за свої вчинки, здатність самостійно приймати рішення і захищати власну гідність, впевненість у собі і своїх силах? Напевно, кожен з батьків  хотів би  в майбутньому бачити свою дитину саме такою.

Виховання дитини - це, з одного боку творчий, цікавий процес, який приносить батькам справжнє задоволення і багато щасливих переживань, з іншого боку, виховання -   тривалий і складний процес. Він потребує від батьків уважного ставлення і сумління, тому що кожен малюк - це унікальна особистість, але є певні закономірності в процесі розвитку, характерні для будь-якої особи.

 

Американські психологи Бері і Дженей Уайнхольди визначають чотири стадії  процесу індивідуального розвитку  дитини від стадії повної залежності від батьків (стадія співзалежності)  до повної самостійності (стадія взаємозалежності).

За сприятливих умов, процес індивідуального розвитку дитини як особистості завершується в 12 років, тобто дитина в цьому віці має стати самостійною. На кожній з цих стадій дуже важливо, щоб батьки поступово навчали дитину самостійності і відповідальності, були поруч, підтримували дитину на її нелегкому шляху засвоєння нових знань і навичок.

 

Перша стадія - співзалежності - триває близько 6-9 місяців. На цій стадії дитина ще не відчуває себе окремою особистістю, вона існує в атмосфері єднання і злагоди зі своєю матір’ю. Основна потреба  дитини на  стадії співзалежності - це постійний догляд і комфорт. Якщо у немовляти виникають будь-які потреби (в їжі, питті, теплі, обіймах тощо), але батьки в силу певних причин не звертають на це уваги, малюк відчуває безпорадність і страх, що створює підґрунтя для розвитку невротичного стану.

  Тільки в умовах постійної турботи, любові і дбайливого догляду з боку матері, батька та інших дорослих  дитина зростає емоційно врівноваженою і здоровою.

  Ця стадія закінчується, коли малюк починає повзати і ставати на ніжки.

 

Друга стадія - протизалежність - припадає на вік від 1,5 до 3 років. У дитини переважає прагнення пізнавати навколишній світ та відокремлюватись. Вона намагається якомога більше навчитись, часто повторює «Я сам». Батьки в цей період також переорієнтовуються на свої особисті інтереси, такі як кар’єра, власні взаємовідносини.

На цій стадії, окрім вміння ходити, говорити, самостійно їсти, дитина також навчається важливим емоційним вмінням:

§  відкладати задоволення,

§  розуміти заборону,

§  відчувати зв’язок з батьками та іншими членами родини,

§  довіряти  оточуючим.

 

Після завершення другої стадії  малюк плавно переходить до третьої стадії свого розвитку - стадії незалежності.

Протягом цієї стадії, яка звичайно триває до 6 років, дитина більшу частину часу може діяти автономно, але все ще потребує постійної підтримки і контролю з боку батьків та інших членів сім’ї.

 

 В цей період в  особистісному розвитку малюка відбуваються важливі зміни:

      розвивається відчуття власного «я», окремого від інших;

      розвивається наполегливість, а також здатність розраховувати на себе при зіткненні з труднощами або критикою;

      розвивається  здатність брати на себе відповідальність за свої дії та рішення;

      розвивається вміння і потреба ділитися з іншими;

      розвивається вміння ідентифікувати свої відчуття та відчуття інших;

      досягається повна незалежність в повсякденних справах (вмивання, одягання, користування туалетом тощо).

 

Після  третьої стадії дитина підготовлена до завершальної четвертої стадії особистісного розвитку - взаємозалежності, яка триває в період від 6 до12 років.

 У цьому віці у дитини формується своя власна особиста думка про себе і оточуючий світ. У взаємовідносинах з дорослими і однолітками в поведінці дитини спостерігаються коливання: то  прагнення до близьких стосунків,  то намагання відокремитись. Головне, чого дитина має  досягти у взаємовідносинах з оточуючими - це самодостатність, тобто відчуття комфорту, незалежно від того, подобається вона іншим чи ні, знаходиться вона у близьких взаємовідносинах чи ні. Така дитина спроможна самостійно приймати важливі для себе рішення (говорити «ні», робити вибір і т.д.) та відповідати за свої вчинки.

Звісно, що від дорослих, які виховують дитину, залежить, як успішно вона пройде  всі стадії особистісного розвитку і стане самостійною та відповідальною. За несприятливих умов і певних недоліків виховання, дитина залишається на стадії  співзалежності, що зумовлює виникнення проблем у стосунках з оточуючими (залежність від партнерів), в самореалізації або спричиняє залежність від хімічних речовин (наркотики, алкоголь, переїдання тощо).

 

 

Які ж необхідні умови для розвитку самостійності і відповідальності?

 

Сприймання дитини такою, якою вона є і приймання її такою, якою вона є

 

Батьки, вчителі, вихователі, дорослі члени сім’ї та інші авторитетні особи  повинні з самого народження уважно ставитись до природних рис характеру і здібностей дитини і не намагатись підлаштовувати її під свїй ідеал. Бешкетник, скільки б його не лаяли і не докоряли йому, все одно не стане ходити по струнці. Але від дорослих залежить, виросте він хуліганом або стане ініціативною людиною. У такої дитини є важлива для розвитку підприємливості риса -  здатність ризикувити, і батькам важливо навчити дитину розрізняти розумний ризик від небезпечного і безрозсудливого.

Замкнена  дитина ніколи не стане душею компанії, але від дорослих залежить,  чи навчиться вона спілкуватися з оточуючими і поводити себе впевнено за будь-яких обставин, чи буде страждати від невпевненості в собі при спілкуванні з людьми.

 Не варто вишукувати в своїй дитині недоліки і викорінювати їх. Більш ефективно розвивати природні здібності і позитивні риси характеру малюка.

Але важливо пам’ятати, що у кожної людини є свої ресурси,  можливості і вони не безмежні. Виходячи з цього, задача батьків - визначити головні риси характеру своєї дитини і ставитись з повагою до особистості в будь-якому віці.

 

Довіра і заохочування дитини на різних етапах її розвитку

Якщо ви не довіряєте дитині і постійно намагаєтесь вказувати, що і як треба робити, можливо, вона буде чудово виконувати всі свої обов’язки, але відчуття відповідальності та самостійності в ній так і не сформується. Воно виробляється лише там, де у людини є можливість вибору і він/вона самостійно приймає рішення.

 

Повага з боку дорослих до дитини як до особистості

Для формування самостійності, важливо, щоб потреби і бажання дитини сприймались дорослими уважно і серйозно.  Це створює сприятливу атмосферу для її розвитку.

 Не припустимо, щоб при спілкуванні з дитиною дорослі вживали сарказм, іронічні зауваження, висміювання. Якщо ви робите критичне зауваження, воно має бути направлене на її дії, вчинки, а не на дитину особисто.

 

Повага батьків до своїх власних інтересів та прав

Батько і мати, виявляючи турботу про своїх дітей, мають служити для них прикладом турботливого ставлення особисто до себе. Діти повинні постійно відчувати, що у батьків є їх особисті потреби. Батьки мають певні права: право побути на самоті, право на поважливе ставлення до себе, право на розумну тишу і спокій, право на особистий час і особисті стосунки тощо.

 

Які дії дорослих заважають розвитку  самостійності у дітей ?

 

Надмірна опіка

Якщо дитину на кожному кроці  безперервно  контролювати, попереджувати, охороняти, вона почувається зовсім безпорадною і незграбною. Поступово у дитини зникає інтерес до будь-якої діяльності, яка знаходиться під невтомним контролем батьків, дідусів, бабусь та інших дорослих. Бернард Шоу з цього приводу писав: «Не всі батьки, на жаль, знають, скільки дітей мріють про те, щоб їх залишили у спокої».

До нас на психологічну консультацію звернулась мама 12-річного хлопчика Андрія. Її хвилювало питання, чому син погано вчиться у школі, не читає книжок, нічим не цікавиться. «Заради дитини» мама залишила роботу, щоб контролювати кожен його крок і таким чином покращити успіхи хлопчика у школі. Вона сподівалася, що при такому щохвилинному контролі, син почне вчитися краще. У мами зникли свої власні інтереси, вона нічого не могла розповісти психологу особисто про себе, про свої власні професійні успіхи, про свої захоплення, свої наміри. Вона зустрічала сина зі школи, разом з ним вчила уроки, критикуючи хлопчика за кожну помилку, наводила порядок в його речах, вирішувала за нього, яку книжку йому краще почитати тощо.  Нажаль, бажаний результат, як правило, таким способом не досягається.

В таких випадках батьки не враховують того, що отриманні  насильницьким шляхом знання швидко забуваються і майже ніколи не використовуються в майбутньому. Людина може реалізувати свої знання і свої таланти тільки в тій сфері діяльності, якою вона займається за власним бажанням і з особистим інтересом.

З іншого боку, батьки повинні пам’ятати про фізичну безпеку дитини і  не залишати її без догляду в небезпечному середовищі.

 

Нехтування  реальними  почуттями і потребами дитини

В багатьох сім’ях існують негласні правила, згідно з якими, дітям забороняється відкрито проявляти свої почуття, особливо негативні, обговорювати проблеми, що в них виникають, мати свою особисту думку. В таких сім’ях не заведено, щоб діти заперечували дорослим, мали свої особисті уявлення, відстоювали свої особисті права і інтереси. Коли син або донька наївно говорять  правду, їх за це карають, критикують і принижують. В результаті діти привчаються самі нехтувати своїми потребами і не розвиваються як особистості, їм завжди буде здаватися, що їх благополуччя залежить від інших, що інші люди керують їх життям, примушують до тих чи інших вчинків.

 Коли ми, на психологічній консультації, розмовляємо з такими людьми, вони відрізняються від інших клієнтів тим, що їм дуже важко розпізнати свої почуття і визначити свої потреби. Вони, як правило, чекають  від психолога поради, або готового рішення в скрутній ситуації. Дуже важко для таких людей опинитися в ситуації вибору, бо з дитинства вони не мають навичок спиратися на себе, довіряти своїм почуттям, своєму внутрішньому світу і досвіду. Вони звикли, що батьки завжди вирішували за них, які у них потреби, як краще поводитись в тій чи іншій ситуації.

До нас на консультацію звернулась 32 річна жінка, яка не могла вирішити: народжувати дитину чи погоджуватись на запропоновану їй престижну відповідальну роботу. Вона не могла відповісти на  питання психолога: ”А ви, особисто, чого б хотіли саме тепер, до чого ви прагнете?” Згадуючи дитинство, клієнтка розповіла, що вона завжди приймала гарячу як на себе ванну, бо мати прочитала у довіднику, що дітей треба купати при температурі 35 градусів. Їй ніколи не пропонували обрати, що б вона хотіла на вечерю, бо мама краще знала, які страви корисніше вживати в її віці тощо.

В подібних випадках пріоритетними установками батьки вважають: "Думай, якщо є сумніви, спитай у дорослого або прочитай у довіднику”, але  дитину не вчать довіряти своїм власним почуттям, навіть забороняють висловлювати свої  почуття, особливо негативні.

Процес виховання в дитині самостійності і відповідальності - це процес, що потребує  від дорослих максимальної уваги до дитини і до своїх власних почуттів і потреб.

Коли ваша дитина поводиться не самостійно і безвідповідально (лінується, не намагається добре вчитися, неохайний/на, має шкідливі для його/її здоров’я звички, грубо поводиться з вами тощо), спробуйте проаналізувати:

Чи задоволені особисто ви тим, як на даний момент склалося ваше життя?

Чи задоволені особисто ви собою, своїми досягненнями в житті, своїми стосунками з тими, хто вас оточує?

Чи задоволені ви тими стосунками, які побудували з вашою дружиною (вашим чоловіком)?

Чи хотіли б особисто ви, коли б мали стільки ж років, як ваш син або донька, зростати в такій же сім’ї, в такому ж емоційному оточенні, як ваша дитина?

Якщо ви відповіли «ні» хоча б на одне з  цих запитань, то можливо ви своє невдоволення собою «проектуєте» на свою дитину, тобто поводитесь з нею занадто критично.

 

Критичне ставлення до дитини і результатів її діяльності

Підростаючи ваш малюк постійно вчиться, засвоює нові знання і навички. Але якщо ви безперервно критикуєте кожен крок своєї дитини, вам не варто чекати від неї успіхів і відповідального ставлення до будь-якої справи.

Ще гірші результати ми, як психологи, спостерігаємо там, де критикують саму дитину. Якщо батьки вважають своїх сина або доньку лінивими, нездібними, безтурботними, нечесними тощо, це створює значну перешкоду у розвитку дитячої самостійності та позитивної самооцінки. Навіть якщо батьки лише думають про це, не критикуючи дитину вголос. Адже батьківська установка безпосередньо впливає на характер і вчинки дитини.

Пам’ятайте, що дитина, як правило, наділяє дорослих авторитетом  і досвідом, навіть якщо вголос вона говорить протилежне. Таким чином, ваша батьківська установка впливає на дитину значно більше, ніж її ставлення до вас.

Тільки за умов, коли ви внутрішньо сприймаєте свою дитину як приємну, здібну, відповідальну, чесну людину,  незалежно від складнощів  і конфліктів, що виникають між нею і вами, вона виросте самостійною людиною, здатною приймати по відношенню до себе правильні рішення.

З другої стадії розвитку дитини (стадії протизалежності) батькам важливо, з одного боку, поважати прагнення дитини до самостійності і не заважати їй оволодівати новими навичками, а, з іншого боку, завжди бути готовими прийти дитині на допомогу, підтримати її в разі необхідності.

Батькам та іншим дорослим слід бути поруч з дитиною, але не заважати, коли вона набуває нового досвіду, наприклад намагається самостійно зашнурувати черевики або побудувати будиночок з кубиків. Навіть, якщо ви бачите, що малюк явно робить не так, не втручайтесь.

По-перше, шляхом проб і помилок дитина може впоратись самостійно. По-друге, коли ви втручаєтесь в процес, ви заважаєте дитині і не дозволяєте їй реалізувати своє бажання вчитись чомусь новому.

Психологи підрахували, що у віці від одного до п’яти років діти звичайно чують від 15 до 20 тисяч разів слова «ні», «не роби», «не можна», «краще не треба», «не варто».  Такі послання від авторитетних дорослих  створюють у дитини підґрунтя для невпевненості в собі і в своїх можливостях. Для нейтралізації такого негативного уявлення про себе дитині потрібно, щоб вона мала можливість почути 15-25 тисяч разів: «так», «ти міг би», «можеш це зробити» тощо.

Таким чином, не втручайтесь у справу, якщо ваша дитина не звертається до вас по допомогу. Тільки в тих випадках, коли дитина просить вас допомогти чи зробити щось разом з нею, або ви бачите, що вона явно сама цього не зробить, вам необхідно її підтримати. Інколи достатньо, що ви спокійно будете спостерігати за її діями, підбадьорюючи словами, в інших випадках можна зробити разом ту справу, яку завтра вона вже зможе зробити сама.

Чим дорослішою стає ваша дитина, тим більше в неї відповідальності і самостійності. Всі навички, якими дитина оволоділа до 12 років, вона засвоїла, повторюючи дії дорослих.

У підлітковому віці між 12 і 16 роками діти вчаться приймати свої самостійні рішення. Сину або дочці важливо усвідомити, що він або вона - це особистість, яка існує окремо від інших і сама несе відповідальність за свої вчинки і за своє власне життя. Підліток вже повинен розуміти, що він сам здатен приймати рішення, які стосуються його навчання, вибору друзів, розподілу власного часу, догляду за своїм тілом тощо. Ви можете погоджуватись або ні з його(її) стилем життя, але і ви, і ваша дитина повинні усвідомити, що прислуховуючись до вашої думки, дитина приймає остаточне рішення самостійно, тому відповідальність за свої рішення і вчинки несе особисто.  Коли стане ясно,  які здібності проявляє ваша дитина, до чого вона прагне, ви можете підтримувати ті риси і навички, які  вважаєте позитивними, але завжди пам’ятайте, що остаточне рішення належить вашій дитині.

Отже, ваше основне завдання в процесі виховання дітей - це безумовне прийняття вашого сина або доньки з усіма їх успіхами і складнощами, з усіма їх спрямуваннями і мріями, з усіма їх досягненнями і поразками. Але виховання - це не керівництво життям і вчинками ваших дітей, це не «викорінення їхніх недоліків» і не компенсація ваших власних проблем.

Якщо ви хочете бачити свою дитину  самостійною і відповідальною, скільки б їй років сьогодні не було, найперше з чого варто було б почати - це ваша власна самостійність і відповідальність.

Якщо ви:

§  берете на себе відповідальність за свої слова і вчинки,

§  рішуче дієте в своїх інтересах,

§  відчуваєте гордість за свої досягнення,

§  достойно переживаєте невдачі,  якщо щось відбувається не так, як вам хотілось би,

§  відчуваєте свою здатність впливати на своє оточення - можете вважати, що своїм власним прикладом ви створили максимально сприятливі умови для розвитку своєї дитини як особистості.

 

Додавши безмірну батьківську любов, яку, ви, безумовно, відчуваєте до своїх сина або доньки, ви  неодмінно виховаєте самостійну і відповідальну особистість.

 

 

СТРАХ РОЗЛУКИ

Коли дитині виповнюється два-три роки у неї може з’явитися те, що психологи називають «страхом розлуки» - страх утримати зв'язок з матір’ю як з особистістю. Страх розлуки може приймати різні форми: дитина тримається біля матері, плаче, коли та йде, проявляється «острах» сторонніх людей. Якщо Вам здається, що Ваша дитина відчуває страх розлуки, допоможіть їй:

-                          Заздалегідь готуйтесь до розлуки ( завжди сповіщайте дитину, чому, коли і на який час Ви йдете. Проведіть 10-15 хвилин перед виходом разом з дитиною).

-                          Обговоріть, чим будете займатися разом з дитиною після Вашого повернення (у дитини буде передчуття чогось приємного, яскравого і це буде зв’язане з Вашим відходом. Але обов’язково виконайте обіцянку).

-                          Створіть особливий ритуал відходу і повернення додому (наприклад, щораз ідучи з дому по-особливому говоріть фразу прощання, пригорніть дитину. Передбачуваність ритуалу й особлива увага допоможуть дитині).

-                          Не давайте дитині відчути Ваш власний страх розлуки (уникайте надлишкової сентиментальності, не зчиняйте великого галасу через те, що будете нудьгувати за дитиною – цим Ви можете навчити скаржитись на розлуку ще більше).

-                          Підготуйте «сторонніх» чи вихователів до особливого підходу до Вашої дитини (Розкажіть про особливість у поведінці Вашої дитини,  щоб вони уникали різких рухів та занадто тісних контактів доти, поки, дитина сама не піде на них.

-                          Тренування за допомогою маленьких розлук ( діти цього віку люблять ігри типу «зараз ти бачиш мене, а тепер – ні» чи схованки. Одна з причин такої любові – такі ігри допомагають переборювати страх розлуки. На доданок до цих ігор можна використовувати ситуацію, коли Ви посилаєте дитину з дорученням з дому під наглядом сусіда, друга чи знайомого.

 

Бажаємо успіхів у вихованні дітей!